На Остапа я натрапила, коли вчергове прийшла в ресторан доказати самій собі, що я ще жінка-ягідка і ще мій чоловік буде лікті за мною кусати. Проте, на ранок я мала хіба присохлий язик і туман в голові
А от Остап тоді так мені підвернувся під руку, що я зрозуміла – от моє щастячко, от! Знайшла!!!
– Господи, та як таку жінку можна було покинути, – лив він мені у вуха чарівні слова, – Та ти просто богиня, ти найкраще, що зі мною трапилося в цьому житті і я дякую Богу за цю зустріч!
І я ожила, розцвіла, але де ж я знала, що попаду з вогню та в полум’я?
Десь на треті відвідини у мене вдома Остап зізнався, що він одружений, але…
Так-так, дружину вже давно не любить, живуть разом заради дітей і він не хоче аби хтось чужий його синів виховував, а жінка жила з іншим чоловіком.
Але от як тільки сини підростуть, а чекати зовсім не довго! Тоді він прийде до мене і ми будемо жити довго і щасливо.
Наче все логічно і я подумала, що скоро, ще трішечки і буду дуже щаслива. Стала я чекати і не зогледілася, як роки і дні просто пролетіли.
Вже сто разів я думала поставити крапку в таких стосунках, але Остап запевняв, що лишилося менше, ніж я вже прочекала, діти вже школу закінчили і скоро будуть вступати, він їх лише вивчить і все, ми поїдемо далеко-далеко і будемо щасливі-прещасливі.
Коли мені стукнуло п’ятдесят, то я вирішила, що й так нікому не знадобилася. То й нема чого вже щось інше шукати. А Остап наче й забув, що обіцявся покинути жінку, а вже говорить мені, що дітей оженив і онуків чекає.
– Зрозумій мене правильно, як я онуків покину? Вони ж так на мене схожі! Тай я їх бачити хочу. А як покину жінку, то де я буду з ними бачитися?
А ще пізніше, Остап приїздив до мене раз в місяць і то було добре, а бувало, що й по два місяці не давався чути.
За всі роки у мене не було приводу аби його негайно потребувати. Але всі ви пригадуєте життя за зачиненими дверима у 2019 і як хотілося вирватися з тісної квартири і трохи поблукати лісом, де нема людей. Я ж мріяла про те аби потрапити до батьківського дому, подумала, що краще вже в селі перечекати це все, ніж у місті.
Зібрала торби, попросила Остапа мене відвезти і стала чекати. Але в той день він не з’явився і на дзвінки не відповідав.
Привіз мене сестри двоюрідної чоловік і так я оселилася в рідній хаті, яка не лише дала мені сили перебути той скрутний час, але й задуматися, для чого мені такий чоловік і такі стосунки. Що мені від них корисного?
Якщо отак порахувати, то у мене одні видатки, бо з мене й смачна вечеря, гарний одяг і зачіска, а з нього все частіше й квітки не дочекаєшся.
– Краще б ти, сестро, кота собі завела, – каже мені та сестра, чий чоловік мене привіз, – І то більше б ласки мала.
А я так собі подумала, що таки правда і завела собі кота. Остап подзвонив десь через чотири місяці. Але я йому сказала, що у мене інший, стосунки на все життя, тому йому місця в моєму житті вже нема.
– Ти що? Та як ти могла? Ти ж мені як рідна, я планував з тобою жити, а ти мене на когось там проміняла? Та ми практично подружжя! Не думав я, що ти така!
Він ще багато чого казав. Що як тільки б онуки підросли, то він би одразу наважився, але я все зруйнувала, тому маю пеняти тільки на себе.
Я поставила трубку і погладжувала котика і відчувала себе повністю щасливою, вперше за стільки років.
Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
