На зупинці 8 людей: жінки, чоловіки. На лавочці дівчинка одна сидить років 7, заплакана, схлипує, замерзла і щось бурмоче під носик тихенько. Вже тиждень минув, а я все не можу забути

Проводив дружину до лiкарні, лежать на зберeженні, закypив, йду до зупинки.

На зупинці людей 8: жінки, чоловіки нудьгуючі, дивлюся на лавочці дівчинка сидить років семи, заплакана, схлипує, замерзла вся аж трясеться. Ні один не підійшов і не запитав, що сталося. Заспокоїв дещо її, кажу може хто образив?

Схлипнула, каже, не на ту маршрутку сіла, а сама аж слізками заливається, злякалася, ага. Причому поїхала взагалі в інший район міста. А телефон запитую є, мамі зателефонувати, куди тебе везти. Нема говорить.

З’ясував куди їй потрібно, взяв за руку і пішли на іншу зупинку маршрутку потрібну шукати, знайшов, заплатив водієві, сказав де висадити.

Начебто заспокоїлася трохи. У самого дочка її віку, ось 2 питання у мене намалювалися панове.

Що за батьки відпускають таких маленьких дітей одних, в інший район міста в школу, без зв’язку, без грошей на непередбачений випадок. Що з людьми, які не звертають уваги ні на що навколо, дитина плаче, замерзла, тітка, яка поруч стояла, прeзирливо глянула на неї, типу мене це не стосується.

Потім дивуємося коли діти пропадають. Це все від душевної короткозoрості, що заважає відчути співчуття до людей, тим більше до дітей.