Нaдзвичaйно сильні слова священика, якi вaрто прочитати кoжному і закарбувати на все життя

Один шанований людьми священик, що служив на маленькій парафії, завжди вельми старанно готувався до недільної проповіді. Якось у храмі — то був Великодній ранок — він зійшов на казальницю. А в руці тримав іржаву металеву клітку, яку помістив так, щоб усі вірні могли її бачити. Джерело

Парафіяни були здивовані. Священик тим часом говорив: «Учора, гуляючи, я зустрів хлопця з тією кліткою в руках. Були в ній три пташки, що аж тремтіли від холоду й страху.

Я запитав юнака:

– Що там у тебе за здобич, синку?

– Три нікчемні пташки, – була відповідь.

– І що ти з ними робитимеш? – спитав я.

– Віднесу їх додому, побавлюся з ними досхочу, – відповів хлопець. – Дражнитиму їх, може, вирву кілька пір’їн. Вони ж почнуть боронитися… Буде класна забава.

– Але рано чи пізно та забава тобі набридне. Що зробиш тоді?

– Маю два коти, – сказав хлопчина. – Вони полюбляють пташине м’ясо. Віддам їх котам, і по всьому.

Я замовк, а за хвилину спитав:

– Скільки хочеш за тих птахів, синку?

– Для чого вони вам, отче? Це ж польові пташки, нічого особливого. Співають негарно, й самі негарні! – переконував здивований хлопець.

– Скільки хочеш за них? – наполягав я.

Либонь, прийнявши мене за божевільного, юнак випалив: “П’ятдесят євро!”

Я вийняв із кишені п’ятдесят євро й подав хлопцеві, який, схопивши гроші, зник умить.

Далі я підняв клітку, що залишив юнак, і рушив до поля, туди, де росте густа трава й кілька дерев. Там, відчинивши клітку, випустив птахів на волю».

Так отець парох пояснив, що то за клітка з’явилася на бильці казальниці. А тоді взявся оповідати ось таку історію:

“Якось диявoл заговорив з Ісусом. Нечистий саме вертався з Едемського саду, з почуттям тріумфу та несказанної пихи.

– Господи, щойно я підкорив усе людство! Я влаштував пастку з принадою, що виявилася бездоганною. І тепер маю владу над усіма!

– І що збираєшся з ними робити?” – спитав Ісус.

Сaтана відповів: “Награюся з ними донесхочу! Навчу їх, як паруватися, а потім розлучатися, як ненавидіти ближнього і заподіювати йому зло, як пuти хмiльні напої, палuти тютюн і прoклuнати собі подібних. Навчу їх виробляти збрoю — і рушнuці, і бoмби—й винищувати одне одного. Розкішна буде мені забава!”

– А по тому, коли закінчиш бавитися, що з ними вчиниш? – допитувався Ісус.

– Вигублю всіх! – крикнув нечистий, сповнений неймовірної погорди.

– Що ти хочеш за них? – запитав Спаситель.

– Прагнеш визволити людей з-під моєї влади? Вони ж бо не добрі — якраз навпаки: дуже і дуже лихі. Якщо наблизишся до них — вони Тебе зненавидять. Почнуть Тебе обпльовувати, виклинати, а зрештою, заподіють Тобі cмeрть. Ні, Ти не можеш бажати їм визволення!

– То що ти хочеш за них? – повторив запитання Ісус.

Сатана подивився на Божого Сина з глузливою посмішкою і проказав: “Усю Твою кpoв, усі Твої сльози й Твоє життя!”

Ісус погодився, не вагаючись, відтак на Голгофі оплатив названу ціну сповна.

Закінчивши проповідь, священик забрав клітку з бильця і зійшов з казальниці.

Це Моя заповідь, щоб ви любили одні одного, як Я вас полюбив! Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає. Коли ви робите все, що Я вам заповідаю, то ви – друзі Мої (Йо. 15,12-14)