“Найперше, що я собі дозволила – це дуже сильно плакати!” Історія про те, як я втратила дитину і дізналась про страшну хворобу.
У 28 років я вийшла заміж та прожила найпрекрасніший рік сімейного життя , а тоді доля підкинула мені важку хворобу , після подолання якої лікарі дозволили мені завагітніти.І у нас з чоловіком вийшло, але нажаль вагітність завмерла.
А після місяця часу мені поставили діагноз – рак молочної залози. Я була просто подавлена і не розуміла, що робити,куди бігти і як діяти. Також, на той момент , ніхто не порадив мені заморозити свої яйцеклітини, щоб в майбутньому я мала ще шанс стати мамою.
Я почала проходити курс хіміотерапії і у мене виявили ще рак другої молочної залози. Для мене це означало важке лікування та неможливість стати мамою.
І найперше, що я дозволила тоді собі– це дуже сильно плакати, плакати що є сили, але не довго, бо потрібно було негайно починати лікування.
Всі мої подруги, родичі та знайомі народжували вже другу чи третю дитину, мені було надзвичайно боляче за цим спостерігати і я прийняла рішення віддалитися від них. Я вирішила намалювати майбутнє без дітей і , щоб не сталось бути щасливою.
Я постійнна шукала якісь докази на користь життя без дітей. Типу молода, маю час займатись своєю справою, фінансово незалежна .
Але це був захисний механізм організму, і коли мені вдалось вийти з цього стану, я почала радіти тому, що в мене є та перестала порівнювати себе з іншими. Мені чудово в цьому допомогли гумор та самоіронія.
Я постійно задавала собі питання, чому мені так боляче не мати дітей, які завжди були в моїх планах,що саме впливає на мій стан.
Звісно, що тиск суспільства та питання, коли плануєш народжувати вибивають з колії життя.Але ж моє життя інше і йде по іншому сценарію.
Страх самотності та одинока старість? Але ж , якщо тримати себе у гарній фізичній формі, відкладати кошти та спілкуватись з близькими, то я ніколи не залишуся наодинці.
Діти – це спосіб заповнити свою внутрішню порожнечу. Але ж я повинна шукати себе, а не себе у комусь.
Також потрібно ще визначитись, чи намагаюсь я реалізувати себе таким чином чи просто хочу бути мамою? На це питання поки що я не маю відповіді.
Зараз я поборола рак молочної залози, ми з чоловіком сподіваємось, що ось цей 1% буде таки наш і мені вдасться завагітніти. А якщо ні, тоді ми з радістю усиновимо собі дитинку і подаруємо їй щасливе дитинство.
