Народuла дuтuну не від чоловіка. Довго бережу таємнuцю, але совість мучить. Головне в цій сuтуації – щастя моєї дівчuнкu.

Ми з чоловіком жили разом вже десять років, а дітей не було, хоча обидва хотіли дитину з перших днів шлюбу. Спочатку у мене були проблеми зі здоров’ям, я не змогла виносити дитинку. Після цього ми вирішили, що ми любимо один одного і нам добре разом навіть без дітей.

Але згодом життя тільки вдвох, без дитячого сміху в будинку стало одноманітним, безбарвним, і у мене два роки тому з’явився коханець.

Чоловік у мене за характером не ревнивий, спокійний, я б навіть сказала, флегматичний. З Олексієм ж я відчула себе справжньою жінкою: він вміє зробити комплімент, красиво залицятися і головне – нас пов’язувала не стільки любов, як взаємна пристрасть.

Чоловік ні про що не здогадувався. Я завжди була уважна до нього, в будинку порядок, з роботи приходжу вчасно. І він нічого не має проти, коли я говорю, що зустрінуся в кафе з подругою, де ми трохи поговоримо наодинці без чоловіків, або говорю, що їду до батьків. Таким чином, ми з Олексієм можемо провести час разом.

Змирившись вже з тим, що у мене не буде дітей, я раптом виявила, що… чекаю дитинку! Що дитина не від чоловіка, я знала напевно, але йти від чоловіка у мене і в думках не було. Із Льошею мені добре, але одна справа зустрічатися, а інша – жити разом. З чоловіком у мене все налагоджено – і побут, і житло є

Чоловік, дізнавшись про мій стан, всі дев’ять місяців пилинки з мене здував, взяв на себе всю домашню роботу, а мене так мучила совість, що я просто не знала, куди себе подіти. Чоловік вирішив, що я просто нервую, і всіляко мене підтримував і заспокоював. Якби він знав, що мене весь час мучить…

Зараз доньці вже три роки. Чоловік дуже її любить, а мені соромно і боляче на це дивитися. Я переживаю, що коли дочка підросте, він побачить, що дитина на нього не схожа або йому хтось про це скаже. Що тоді робити?

Олексій спочатку просто допомагав грошима, але коли побачив доньку, запропонував мені розлучитися з чоловіком і жити разом. І тепер я розриваюся між двох люблячих мене чоловіків і не знаю, що робити.

Олексій вже був одружений і у нього є син, це мене і зупиняє, а з чоловіком я вже не відчуваю себе щасливою, любов згасла, залишилася звичка. Розумію тільки, що винна перед обома і подумую, може, зізнатися у всьому чоловікові?

Головне для мене у всій цій ситуації – щастя моєї дівчинки. Як краще для неї?..

Автор: Сніжана