Наталя вже виховує двох прекрасних діток, а батьки Юри так радіють за них
– А куди шапку ложить? – запитала Наталя.
– Класти, – поправила її Галина Олександрівна і одразу подивилась на сина.
– Мамо! – спробував захистити свою наречену син.
– А чо? Нехай твоя мамка мене поправляє! У мене ж діти, я маю говорити правильно!
– Мамо, Наталя ж моя, в дитячому садку працює, – прояснив ситуацію син.
«Дострибався, догулявся… Ось і май тепер цю неосвічену сільську дівку! Які дівчата були! Он Валі дочка – перекладачка, а Олі – бухгалтерка», – думала Галя.
Галина з чоловіком надавали синові повну свободу, і ось результат: сільська дівка окрутила їхнього хлопчика. Але все-таки, Галина Олександрівна думала, що дівчина поведе не з найкращої сторони.
Але виявилось все зовсім інакше. Після весілля Наталя та Юрій почали жити з свекрухою. Наталя намагалась бути хорошою господинею, доглядала господарку і старалась показати, що вона справді чогось варта.
Ось в якийсь день дві господині готувала щось на кухні і Наталя спитала:
– Мам, а гречка де? – питає свекрухи.
– Наталю, називай мене, будь ласка, на ім’я і по батькові, – строго сказала Галя.
– Добре, Галино Олександрівно, вибачте
А через місяць приїхала тітка Наталі, яка виростила її після того, як не стало її матері (батька дівчини ніхто не знав). Огірочків привезла, варення, сметанки … Довелося гості стіл накривати.
– Заспівай, Наташа, – попросила тітка, і дівчина заспівала дзвінким і чистим голосом, який вразив свекруху і частково змирив її з тим, що відбувається.
– Гаразд, дякую за гостини, але мені вже пора, – сказала тітка. – Права була Наташа: хороша ти, Галко, баба, хоч й інтелігентна! На весіллі-то і поговорити до ладу не встигли. А тепер я побачила, що нашої Наталі ти добре ставишся і в хаті в тебе чистенько.
Після тітки Наталі, свекруха дещо змінила своє ставлення до Наталі. Минав час і Галина Олександрівна тихенько споглядала над тим, як проходить сімейне життя сина. Вона помітила що ще вчора її маленький хлопчик, сьогодні — справжній чоловік. А Наталя в той час з ним як з маленькою дитиною: «миленький мій», «золотий мій». А Юра молодець і о дому допомагає, і на дачу їздить, і гроші заробляє. А то завжди казав, що у нього ніби-то інтелектуальна робота і до господарки він жодного відношення не має. А Наталя таки змінила сина в кращу сторону.
– Молодець, Наталка! – говорив свекор Галині. – Взяла нашого телепня в оборот!
– Ой, скажу, Петре Олексійовичу, і ті його дивакуваті друзі, з якими раніше хитався бозна-де по барах, тепер нам хату помагають будувати. Я їм стіл накрию, по сто грамів дам і все: хлопці довольні і робота зроблена.
Пройшло 5 років і Наталя вже чекала другу дитину. Хату побудували скоро, а заїхали на разі тільки на перший поверх. Так Юра і Наталя помаленьку обживали своє місце та жили щасливо. От тільки в селі люди хотіли знати більше, а тому питали місцеві жіночки у Галини Олександрівни:
– Ну як там та твоя селючка? – запитували у Галини на роботі.
– Та нормальна дівчина, вже другу дитину чекає, їсти варити вміє і вдома завжди порядок, – сердито відповідала Галина, обурюючись сама на себе за те, що, не розібравшись, розповідала всім про неосвіченість невістки.
А так-то якщо подивитися? У Валі дочка досі принца чекає, в Олі – розлучилася давно, а наша – і мати відмінна, і господиня чудова, і на роботі цінують. Про Наталю завжди добре відгукувались: вона допомагала сусідам, могла комусь укол зробити, когось в садочок прилаштувати — була доброю людиною!
Минуло п’ятнадцять років. На річниці весілля сина раділи Галина зі свекром, дивлячись на сина з невісткою: внуки чудові, своя хата, а відносини – як в перші роки шлюбу.
– Заспівай, дочко, – звернулася свекруха до Наталі.
– Зараз разом заспіваємо, золотий мій, ти нам музику включиш? – покликала вона чоловіка.
– Вмикати, мамо? – запитала вона у свекрухи.
– Вмикай, дочко, – посміхнулася свекруха.
Ось так вони співали та жили усі в купці щасливо! Наталя вже виховує двох прекрасних діток, а батьки Юри так радіють їй! У родині побільшало внуків і всі живуть у гарних та щасливих сім’ях.
