Не хочу тягнути усю родину, тому сказала твердо “Ні”. Але тут таке почалося, коли я відмовилася допомагати родичам

Лариса з чоловіком Стасом вважалися серед своєї рідні дуже заможними. Справа в тому, що практично відразу після весілля вони зайнялися своїм бізнесом.

-Не щось надприродне, просто я все життя мріяла стати кондитером, – розповідає Лариса, – починала з того, що ще в студентські роки пекла тортики на замовлення, а коли одружилися, то вирішили з чоловіком розвивати мою справу. Джерело Влізли в кредит, зняли приміщення, все оформили, закупили найнеобхідніше обладнання та почали працювати.

Спочатку ледь-ледь окупали оренду і кредит, але поступово справа пішла. З’явилися постійні клієнти, замовлення посипалися, Незабаром і кредит віддали, і приміщення викупили.

-Все б добре, але від нас відвернулася вся рідня. Відразу, коли ми тільки починали, мене замучили проханнями зробити тортик з того, чи іншого приводу. Зрозуміло, безкоштовно. Я вже мовчу про свої трудові і тимчасові витрати, але навіть продукти для нас в той час були дуже дорогі, а рідня не розуміла цього. Іноді на такі безоплатні подарунки родичів просто не було грошей. Доводилося просити заплатити хоча б за продукти, за собівартістю.

-Ну ти даєш, – волала зовиця, – для сім’ї зробити не можеш, дереш втридорого. Я вже обіцяла своїй начальниці тортик на ювілей! Жадібна ти, Лариса, як мій брат з тобою живе!

-Ти для Марії Микитівни тортик не можеш зробити, – обурювалася свекруха, – вона ж моя найкраща подруга! Мій син тебе напуває і годує, а ти з його матері гроші просиш? І все в цьому дусі, потім, коли бізнес став розвиватися торти і тістечка для рідні, їх друзів і знайомих і зовсім стали чимось само собою зрозумілим. А, крім цього, рідня почала вимагати і грошей.

-У сестри ремонту в квартирі не було 100 років, тобі що, важко допомогти? – цікавилася мама. Та не важко, просто сестра з чоловіком у вихідні звикли по ресторанах шастати, у відпустку влітку за кордон літати, могли б і відкласти на ремонт. Лариса з чоловіком у відпустках давно не були і в квартирі у них було зовсім не розкішно: всі гроші вкладали в справу.

-Дядя Петя ногу зламав, потрібна операція, – заявляла свекруха синові, – давай грошей, ти у нас в родині найбагатший. Син пояснював, що вільної суми немає, а Ларисі треба їхати в Київ, на курси, щоб розширити асортимент. -З жиру ви скаженієте! – був одностайний вирок рідні. І вони давали і на дядю Петю, і на двоюрідну тітку Віру, і на ремонт сестри, і на нову машину племінника. -А потім у нас біда трапилася, закоротило проводку, дороге обладнання вийшло з ладу.

І так криза, а тут ще й збитки скажені. А свекруха дачу зібралася купувати, на яку ми їй гроші і дали. Чоловік до матері: відклади покупку, через рік придбаємо ще кращу за попередню, нам терміново треба!

-А свекруха відмовила, сказавши, що ці гроші ми їй віддали, значить, вони її, і вона хоче дачу в цьому сезоні. Стас тільки руками розвів. Зверталися за допомогою і до зовиці і до інших родичів, яким допомагали активно. Ніхто сім’ї не дав ні гроша. Але ж просили в борг, і віддали б відразу, як знову робота піде.

-Ми викрутилися, знову влізли в кредит, але я сказала, що більше нікому ні копійки я не дам даром і не позичу. Тому що брати всі були мастаки, а, коли нам важко було ні в борг не дали, ні своїх боргів не віддав ніхто. Але ж у нас і мій брат на машину позичав, і сестра двоюрідна на нові меблі. Без розписок боргових, за родинною довірою. Але всі зробили вигляд, що ніхто нікому нічого не винен.

Чоловік Лариси, що дійшов у ті дні до серцевого нападу, дружину підтримав. -А через півроку свекруха заявилася. Дай, каже, сину, грошей. У сестри твоєї дочка заміж виходить. Ви багаті, ви повинні заплатити за весілля, а заодно і навчання майбутнього зятя на платному відділенні. Негоже, щоб у нас зять був неуком!

Лариса зі Стасом твердо сказали «ні». Що тут почалося! -Тільки ледачий нас не соромив. Приходили, приїжджали, дзвонили навіть ті родичі, про існування яких ми і не підозрювали. Ось жмикрути! Рідній племінниці відмовили. Погрожували нам, мовляв, потрапите в біду ми вам теж не допоможемо!

Але ж не допомогли, жоден з таких совісних родичів! Так що тепер і живем без рідні. Власне, різниці не помітили. Тільки грошей істотно більше стало. Адже взаємодопомога і родинні стосунки в цій родині були дуже однобокими.