“Не наpoдить. Я до бабки ходила. Поки я не захочу – не буде у мене онуків. Цілих 10 тисяч за це віддала!”
Купили нам з чоловіком мої батьки квартиру. Хотіли нам двом подарувати, але, будучи знайомими з матір’ю мого чоловіка, відмовилися від цієї ідеї і оформили тільки на мене. Чоловік знав і повністю підтримав моїх батьків.
Природно, від свекрухи даний факт приховали. Наше нове житло ми з чоловіком ремонтували своїми силами. Без коментарів свекрухи, звичайно, не обійшлося:
– Ось свати жадібні. Квартирку підігнали, могли б і на ремонт розщедритися. О, у вас фарба залишилася? Я заберу, мені потрібно.
Крім фарби, свекруха нишком стягнула ще пару рулонів шпалер. Точно такі ж ми з чоловіком не знайшли, довелося на одну зі стін у вітальні наліпити фотошпалери. Як тільки ремонт був закінчений, ми з чоловіком хотіли зітхнути спокійно. Але не тут то було.
У пам’яті моєї свекрухи події підміняються дуже легко, а видавати бажане за дійсне – її головний коник. Саме тому дуже скоро «подарунок батьків невістки» перетворився в «мій син купив квартиру, в яку його лінива дружина ні копійки не вклала».
А раз, на думку свекрухи, квартира куплена її сином, значить про це неодмінно повинні знати всі родичі.
Тітка Фая, дядько Вася з дружиною Оленою, двоюрідна сестра троюрідного дядька – тітка Маша з 3 дітьми – список людей, що відвідали нас в останні кілька місяців, я, якщо чесно, згадати не в змозі. Але ось останній візит свекрухи в мій будинок, в компанії її подруги дитинства – тітки Раї, я навряд чи забуду.
В той день я не пішла на роботу – у мене піднялася температура. Я викликала лікаря і насолоджувалася позаплановим вихідним, якщо можна так сказати про хвору людину.
Почувши, як відчинилися двері, я дуже здивувалася – чоловік повинен бути на роботі. – Ось, Раєчка, хороми мого синочка. Ще розлучиться, я зовсім щаслива буду. – гучний голос моєї свекрухи лунав на всю квартиру. – Швидше б. Моя Ганнуся давно сина твого чекає. Час-то йде, я вже онуків хочу. – відповідала свекрусі її подруга дитинства, тітка Рая. – Син-то нерозумно зробив – в шлюбі квартирку купив. Ділити з невісткою доведеться. Ні копійки не вклала, а половину відрубає. Дівки нині безсовісні пішли! – почала розорятися свекруха.
– А якщо наpoдить твоя невістонька? Робити тo що будемо? Син то твій порядним – не кине з дитям. – запитала тітка Рая. – Не наpoдить. Я до бабки ходила. Поки я не захочу – не буде у мене онуків. Цілих 10 тисяч за це віддала! – горда повідомила свекруха.
Я лежу і офігєваю від почутого. Я навіть себе ущіпнула – раптом це поганий сон. На жаль, сном це не було. – А підемо, Рая, я тобі спальню покажу. Фу, яка вона жaxлива. Зовсім у дружини сина смаку немає. Вже не знаю чому, але я прошмигнула під ліжко. Це потім до мене дійшло – треба було виставити нахабну свекруха з компанією геть із квартири. Але, як то кажуть, хороша мислячи приходить після.
– Ой, бардак який! Навіть ліжко не заправила, ледащо. Як син її терпить? Нічого, одружиться на Ганні: вона і господарська, і роботяща. Зовсім не рівня цій. Гаразд, поїхали до Ганни, вона вже зачекалася, напевно. – свекруха взяла свою товаришку під ручку, і вони пішли з моєї квартири. Увечері, коли чоловік прийшов з роботи, я розповіла чоловікові про події сьогоднішнього дня, і поцікавилася:
– Хто така Аня?
– Анька? Так дочка тітки Раї. Вони з матір’ю все нас одружити хотіли. Тітка Рая в голову собі вбuла, що я буду ідеальним чоловіком для її дочки. Так Анька досі хлопця свого від мами ховає. Після відповіді чоловіка у мене з дyші впав камінь. Було ще одна обставина, яка дуже мене турбувало – наявність ключів у свекрухи:
– Ти що, дав ключі своїй мамі?
Читайте також: Олена хотіла позбутись дитини, але термін уже не дозволяв. Тому просто покинула в пoлoгoвoму. Чоловік їй цього не пробачив
– Ні звичайно. Я що, дурень по-твоєму? А пам’ятаєш, я кілька місяців тому ключі загубив? Мабуть, мати сперла. Я з нею поговорю, ключі відберу. Хоча ні, давай краще замок змінимо? Нехай сюрприз буде. Не чекав я від матері такого. Я, звичайно, знав, що вона тебе недолюблює. Але не до такої міри. – чоловік обняв мене, поцілував у маківку і додав
– Навіть моя мати не розлучить нас. Обіцяю.
– А можна, я її до нас більше не пущу? – я благально подивилася на чоловіка.
– Звичайно можна, рідна.
