Не подам матері і склянки води на старості. Адже її слова мене дуже образили. Ну як так можна говорити про рідних людей?!

У 2017 році я розлучилася з чоловіком. У нас була трикімнатна квартира, яку ми поділили. Тоді я з донькою купила невелику, двокімнатну квартиру. Загалом, місця на нас вистачало.

Але два роки тому Олександра вийшла заміж та привела зятя додому. Я сама нічого не мала проти такого сусідства, адже у квартирі бракувало чоловічої сильної руки. Василь допоміг зробити ремонт, все полагодив. Я віддала молодятам більшу кімнату, а сама переїхала до залу, спала на розкладному дивані. Старалася не заважати дітям у побуті, не сваритися.

Однак, декілька місяців тому Олександра народила двійню. І місця у квартирі геть не вистачає нікому. Всюди дитячі іграшки, коляска, нема навіть куди ванночку ставити. Для 5 людей дуже мало простору. Тому я вирішила переїхати до мами. Вона має трикімнатну квартиру, живе у сусідньому районі, мені до роботи дуже близенько.

Тільки моя мама живе не сама. Рік тому зустріла якогось Степана, познайомилися у пенсійному фонді. Він до неї швиденько переїхав вже через місяць спілкування. Сам з невеличкого села у Тернопільській області. Нічого доброго чи поганого сказати про нього не можу. Це ж мама з ним житиме, а не я. Тільки мене дуже насторожував факт, що вони досі не розписані та не взяли шлюб. То Степан проти.

А ще він раз на місяць їздить у село на декілька днів, може навіть 2 тижні там сидіти. Моїй мамі каже, що допомагає стареньким батькам на городі. Але, якщо чесно, я мало у це вірю. Швидше за все, у Степана є якась жінка та може навіть діти. Бо інакше такі часті візити не можу пояснити.

– Який переїзд, ти про що? Доню, ти вже доросла жінка, сама повинна думати, – кричала мама у слухавку.

– Але ж ти прекрасно знаєш, що нам дуже тісно у тій квартирі.

– То нехай Олександра та Василь купують окреме житло. Або орендують. Зараз багато пропозицій. Чого я повинна за це думати?

Але моя мама не знає, що через війну ціни на квартири піднялися у два рази мінімум. Тим паче, Саша зараз у декретній відпустці, всю родину забезпечує зять. Він точно не потягне ще оренду. І я не дуже хочу, аби вони брали кредит на нове житло. У нашому районі є дитячий садочок та школа, куди внуки потім ходитимуть. А Саша зможе вийти з декретної відпустки знову на роботу.

Я ще працюю, заробляю нормально. Могла б мамі купувати ліки та продукти, оплачувати комунальні послуги, повністю її забезпечувати фінансово. Тільки вона відмовляється, наче я чужа їй людина.

Тоді я дуже розлютилася на маму:

– Ну раз тобі все одно на мене, Сашу та правнуків, то можеш потім на старості не розраховувати на нашу підтримку. То поки ти зараз ще собі стакан води візьмеш, а що буде через рік? Думаєш, що твій Степан буде з тобою? Мамо, роззуй очі, ти живеш з аферистом!

Ми посварилися і я кинула слухавку. Мені дуже прикро та соромно за таку поведінку мами. Хіба вона не розуміє, що так просто відвертається від родини?

Поки я не можу собі фінансово дозволити переїхати на квартиру чи купити нову. Свати також не багаті люди, живуть скромно. Навіть якщо скласти наші заощадження до купи, то не вистачить на нормальне житло. Досі тіснимося у моїй квартирі.

Я чесно взагалі не розумію, чому моя мама категорично проти такої ідеї. От що мені робити? Як ще переконати маму в тому, що питання з житлом просто на межі і треба щось вирішувати. Хай вже тоді розміняє свою трикімнатну квартиру і половину віддасть мені. Так буде чесно.

Напишіть нам в коментарях