Не робіть завчасних висновків, і не судіть людину по зовнішності.
Ніч, сидимо з одним товаришем вночі близько Макдоналдса, їмо якісь американські булки з котлетами і картоплею… Тут стук у вікно… Відчинили… Бомжуватого виду мужичок з якимись сумками в клітинку і трохи позаду, пацан років 10-ти…
— Хлопці, дайте пару гривень, сина погодувати!…
Спочатку підкотила хвиля недовіри. Знову ці жебраки на алкоголь випрошують, але все ж запитав у нього:
— А ти чому на роботу не хочеш піти, щоб заробити своїй родині на гідне життя, як всі люди?… Тобі не соромно це, з сином жебракувати?…
— Вибачте…
Опустив очі, він якось невпевнено повернувся, взяв сина за руку і вони разом потягли свої сумки геть… не знаю, чому, але щось мені підказало вийти з машини…
— Гей, мужик!… А що сталося?… Чому ви о третій годині ночі тут бродите?…
— Та додому ніяк дістатися НЕ МОЖЕМО… Приїжджали до дружини в лікарню з села, а там такі ціни на медикаменти, що все віддав… і заборгував, так, що навіть не знаю, як віддавати тепер… Та я ж не собі, хлопцеві, малого погодувати б! Цілий день нічого не їв. Мені так соромно…
Не змовляючись, удвох з товаришем ми вискочили з машини і пішли до вікна замовлень…
— Почекай, мужик!…
Купили багато всього, впихнули їм в руки… Батько спочатку соромився, а потім накинувся, разом з сином на їжу…
Між тим, ми розпитали у них, що їх електричка відходить за півтора — дві години і в планах у них спробувати доїхати зайцями в рідне село…
— А скільки коштує квиток?…
— 150 гривень…
Назвав точну суму мужик повним ротом…
— 300 гривень вистачить вам доїхати?…
— Ой, та що ви, половини вистачить!…
— Тримай, мужик, може, купиш синові водички по дорозі…
— Я віддам!…. Спасибі, вам, добрі люди, давайте запишу телефон, я через тиждень знову приїду, все поверну!…
— Не треба , йдіть з Богом….
— Скажи дядькам спасибі!…
Хлопчик пробелькотів щось нерозбірливе, але очі його все сказали і без батьківського наказу….
Ніколи не забуду ті емоції, які я відчув, коли дивився услід цим двом, які поспішали до вокзалу, зі своїми картатими сумками, весь час озираючись …
P. s. Чомусь пригадав цю історію, коли вчора мені мій син розповів, як купив у бабусі пакет якихось непотрібних йому яблук за 100 гривень, які вона продавала за 25 (!), сидячи на холодному бордюрі в центрі міста… Задумайтесь!… За 25 гривень вона згодна сидіти і чекати покупця, аби не жебракувати!… Радий за тебе, синку!… Правильно мислиш!
