Не тисніть на свою дитину! Нехай займається чим хоче
Чим більше я розмірковую про дитячий розвиток, тим спокійніше мені стає.
Від батьків не так-то багато і потрібно.
Якщо зібрати в купу всі сучасні дослідження і витягнути звідти головну думку, вона буде такою: не тисніть.
Справа в тому, що у дитини існує вбудований механізм пошуку саме тих занять, яких вона в даний момент потребує. Потребує для гармонійного розвитку, між іншим, а не щоб насолити оточуючим.
Дитина нудиться і тиняється? Це корисно, скажуть вам фахівці, дістаючи беруші. Це пошук творчого початку, сприятливе середовище для пізнання.
Вона реве і сякається вам на лацкани? Прекрасно, виплакування сліз вчить адаптуватися і переживати фрустрацію. (Ньюфельд)
Вона фарбує у ванній підлогу? Енергія відваги в поєднанні з творчим пошуком, перші кроки в живописі. Без періоду каляки-маляки ніхто не навчиться копіювати прерафаелітів і Масяню.
Вона риється в смітнику? Необхідний етап розвитку. Пізнання вивороту дорослого світу. (Осорина)
Трощить старий, знайдений на тому же смітнику диван? Прекрасно – виплеск агресивної енергії.
Безглуздо крутиться на карусельках? Ага, вивчає окружності, розробляє вестибулярний апарат. (Улла Кіслінг і Джин Айрес)
Загорнулася в ковдру і не виходить звідти? Взагалі клас – створення кокона затишку, важливе завдання сенсорної інтеграції. (Там же)
Стукає палицею по каструлі? Розумниця – створює ритмічний малюнок, робота, без якої неможливо сприймати музику у дорослому віці.
Підпригує на одній нозі і кричить: “Муха, муха, свиняче брюхо!” Освоює хорей, шукає рими! (Чуковський “Від двох до п’яти”)
Ну і так далі. Єдине, що потрібно від батьків – убезпечити простір і сплячого дідуся, а також оголосити правила хорошого тону.
