Неймовірно сильні слова про життя 87-річної бабусі вразили усіх студентів в університеті. Ми всі мовчали, усвідомлюючи почуте

Життя – це найцінніший дар, яким ми володіємо. Маємо його старанно берегти. І потрібно вміти прожити так, щоб потім не шкодувати про те, чого не зробили. Наша найбільша помилка в тому, що ми думаємо, ніби у нас ще багато часу. Слова, які написані нижче, зуміють доторкнутися до вашого серця.

Одного разу, професор на одній з лекцій представив нам новеньку. У цей момент я відчула легкий дотик до свого плеча. Оглянувшись, я побачила маленьку сухеньку бабусю, вона усміхнулась мені так відкрито, що мимоволі усмішка осяяла і моє обличчя.

– Привіт, красуня, мене звуть Роза і мені 87 років, – сказала вона. – Можу я сісти поруч? – Я посміхнулась і посунулася, щоб поступитися їй місце.

– Звичайно, сідайте. Можу я дізнатися, що привело Вас до університету в такому невинному віці? – мені раптом захотілося жартувати.

– Я тут, щоб зустріти багатого чоловіка і народити йому купу дітей, – підморгнувши мені, сказала старенька.- А якщо серйозно? – Роза подобалася мені все більше і більше. Мене зацікавили мотиви появи тут цієї бабусі вельми похилого віку.

– А якщо серйозно … Я завжди хотіла здобути вищу освіту, і ось я тут, – відповіла Роза.

Після лекцій ми вирушили в студентську їдальню і разом пообідали. З цього дня ми протягом трьох місяців обідали разом. Роза стала душею компанії майже всіх студентських тусовок. Всі студенти охоче спілкувалися з нею, ні разу не висловивши своєї неприязні.

В кінці семестру ми запросили її виголосити промову на випускному вечорі. Коли вона йшла до трибуни, листки зі шпаргалками випали з її рук. Зніяковівши, Роза спробувала підібрати їх, але зібрала далеко не всі листочки.

– Прошу вибачення, я стала такою розсіяною. Заради чоловіка я кинула пuти пuво, тому від вiскі я n’янію значно швидше, – пожартувала вона. – Я вже не зберу шпаргалки, тому дозвольте просто сказати мені, що я думаю.

Поки затихав сміх, вона прокашлялася і почала свою промову:

– Ми не перестаємо грати, тому що ми дорослішаємо. Ми дорослішаємо, тому що перестаємо грати. Є всього лише кілька складових Вашого успіху, молодості і щастя. Ви повинні посміхатися і кожен день знаходити щось смішне в житті. Вам необхідна мрія. Коли Ви перестаєте мріяти – Ви вмuраєте. Навколо нас стільки людей, які меpтві і вони навіть не здогадуються про це! Є величезна різниця між старінням і дорослішанням. Якщо Вам 19 років і Ви цілий рік будете валятися на дивані і нічого не робити – Вам виповниться 20. Якщо я проваляюся на дивані цілий рік і нічого не буду робити – мені виповниться 88. Немає нічого складного в тому, щоб стати старшою. Нам не потрібен талант чи дар для того, щоб постаріти.

Дар в тому, щоб відкрити нові можливості для себе в перервах. Не шкодуйте ні про що! Старі люди зазвичай не шкодують про зроблене, вони сумують про те, чого вони не встигли зробити. Бояться смeрті тільки ті, в кого є багато печалі.

Закінчивши свою промову фразою «з повагою, Роза», старенька повернулася на своє місце. Ми всі мовчали, усвідомлюючи почуте.

Через рік Роза здобула вищу освіту, про яку вона так довго мріяла. Старіння – неминуче. Дорослішання – вибіркове.