Ненароджений малюк наснився мамі і відвів її від гріха

Наталочка навчалася у технікумі, мріючи стати провідником у поїзді. Їй хотілося поїздити країною, подивитися різні міста. Виросла без батька, у злиднях, вона навіть не уявляла, як ще зможе помандрувати.

І, нарешті, її мрія збулася, дівчина вийшла на роботу та познайомилася з молодим чоловіком, який працював у сусідньому вагоні. Між ними трапилося кохання, але тривало недовго, доки вона не сказала йому, що, здається, чекає дитину.

І тут з’ясувалося, що молодий чоловік за тиждень одружується, у нього є наречена, а вона, Наталочка, була його помилкою.

Дівчина повернулася з рейсу у сльозах і взяла коротку відпустку за сімейними обставинами. Вона все розповіла мамі, але та не підтримала її, бо на зарплату прибиральниці не могла утримувати свою дорослу дочку та онука. І Наталці нічого не залишалося робити, як йти записуватись на переривання вагітності. Вона дуже боялася цієї процедури, ще більше боялася, що після цього більше не зможе мати дітей.

Лікар була доброї душі жінка і пояснила Наталці всі ризики. А ще вона запропонувала дівчині народити дитину та відмовитися від неї, адже на здорових малюків у її колеги та подруги, у пологовому будинку, черга стоїть.

Цей варіант більше подобався Наталці, але вона й уявити не могла, як працюватиме з великим животом і що скажуть про неї оточуючі.

Але обіцяла подумати, на прийом її записали за три дні.

Наступного дня вона вирішила прогулятися містом, мала трохи грошей і їй хотілося витратити їх на себе.

Наталка йшла центральною вулицею і розглядала вітрини магазинів. Які манили її чудовими вбраннями, прикрасами, парфумерією та косметикою. Але все це було їй не по кишені, нарешті вона знайшла двері з написом “розпродаж”.

Це був невеликий магазин із трьома відділами: жіночий, чоловічий та дитячий. І раптом вона побачила манекен хлопчика в яскравій, помаранчевій футболці, а очі в нього були такі… наче живі. Їй здалося, що він дивиться на неї.

Вона підійшла і доторкнулася до нього, але нічого, окрім холодного пластику, не відчула. Однак, до кінця дня чомусь не змогла забути його.

Цього дня вона нічого не купила, зник настрій!

Наступного ранку була неділя, і вона зранку почула дзвін у Храмі, який був неподалік її будинку. Наталку хрестили у дитинстві, але в Бога вона не вірила і до Церкви не ходила. А тут таки потягнуло…

Вона знайшла квітчасту хустку, одягла сукню довшу і пішла на службу. Поки стояла і слухала співи Церковного хору, що моляться, з цікавістю розглядала ікони. Особливо її схвилювали ікони з Богородицею з немовлям на руках. Але, чомусь, обличчя у Богоматері було скрізь сумне, а часом і суворе.

Після служби Наталка підійшла до бабусі, яка торгувала свічками, і запитала:

– А якщо немає можливості дитину народити, позбутися її – це гріх?

-Ще який, – перелякано перехрестилася бабуся, – не можна живу душу губити. І потім, ми – жінки – створені для материнства. А діти – це наша велика радість!

-А чому ж тоді Свята Марія не радіє?

– Далеко-далеко звідси, на святій землі, є чудотворна ікона “Усміхнена Богородиця”, – відповіла та, – кажуть, що посміхнулася вона лише один раз, при народженні Ісуса Христа, бо знала, які муки чекають на її сина та її материнське серце. Та ти візьми свічку, грошей не треба, підійди, запали її та розкажи все про себе, все й налагодиться.

Наталка так і зробила, але нічого не налагодилося, її обдурили, і повернути минуле назад було неможливо.

Наступний день був вирішальним, їй треба було ухвалити важливе рішення, але дівчина не знала, що робити. Ноги знову принесли її до того магазину, але манекена в помаранчевій футболці вже не було. Замість нього стояв маленький хлопчик, років трьох, у білій майці та коротеньких шортах. Його очі були розплющені, а рот відкритий, наче він кричав чи плакав.

Наталка злякалася і швидко пішла додому. Вона вирішила, що вранці піде до лікарні. Але вночі їй наснився сон, ніби вона гуляє містом, між великими домами. І бачить цього хлопчика, схожого на манекена. Він замружився з переляку і судорожно хапає повітря губами, наче задихається.

– Ти заблукав, малюк? – Запитала його Наталка.

– Я хочу додому, мамо, – почула вона у відповідь і жахнулася.

А коли прокинулася, чітко пам’ятала цей сон і їй стало дуже шкода дитини. Наталя твердо вирішила, що народить свого малюка.

Вона пішла до магазину, купила шортики та майку, а ще помаранчеву футболку. І за дев’ять місяців у неї народився син. На той час вона була вже одружена з начальником поїзда. Від молодого чоловіка пішла дружина, коли дізналася, що не може бути дітей. От і вирощував він Іванка, як свого!

Бабуся пішла з роботи і няньчила онука, вона була дуже вдячна дочці за те, що та не послухалася її. Адже невдовзі молода жінка виявила пухлину, операція пройшла успішно, але більше дітей вона не могла собі дозволити.

А ще, коли Іванко підріс, вся родина здійснила подорож до Єрусалиму та до Віфлеєму, щоб побачити усміхнену Богородицю!

Історія написана зі слів підписниці