Нещодавно я прuвіз свою 80-річну маму з села до себе в квартuру. І вже встuг пошкодуватu про це. Мама не перестає мене повчатu – і жuву я не так, і дружuнu в мене немає.
Мені 50 років, я розлучений, давно живу сам. Моїй мамі 80 років. Все життя вона важко працювала в селі. Зараз справлятися з своїми обов’язками їй стало важче. Тому я, як єдиний син, змушений маму забрати до себе. Я завжди поважав свою матір і ставився до неї поблажливо навіть у випадках, коли вона була повністю не права. Проте, всьому є межа. Зараз вона живе зі мною і її поведінка мене відверто дратує.
Звичайно, можна було б віддати її до відповідної установи, але мені здається це не зовсім коректним. Все-таки вона мій батьків, який явно заслуговує на те, щоб її власна дитина зміг дати їй догляд. За матеріалами.
Однак зараз уже пішов четвертий місяць як вона зі мною живе і я вже просто більше не можу цього витримувати. Вона поводиться так, ніби я досі маленька дитина, яка потребує догляду. Я завжди кажу їй лежати в ліжку і просити щось, якщо потрібно. Щоб не вставати зайвий раз і так далі. Але вона мене не слухає і намагається господарювати по дому. В мою сторону також йдуть докори щодо того, що живу я не так, дружини у мене немає і все в такому дусі.
Чому їй здається, що якщо вона живе в моїй квартирі, то може вести себе подібним чином. Невже вона не розуміє, що я доросла людина, яка здатна самостійно нести відповідальність за своє життя. Однак їй чомусь здається, що я як і раніше дитина. І я намагався з нею про це поговорити. Пояснити, що так поводитися не можна і не потрібно, але вона відмовляється мене слухати.
Не стану приховувати, що мені це вже набридло. Її життя у мене починає для мене ставати великою проблемою. Адже насправді я багато чим жертвую, дозволяючи їй залишатися у мене. А замість нормального життя і поведінки отримую такі ось вибрики. Може я і повинен ставиться до неї з якимось терпінням, так як вона мій батько, але все-таки всьому має бути межа. Адже не далекий той день, коли я просто здам її в будинок престарілих, щоб хоч чогось навчити.
Подібною ідеєю я поділився зі своїми друзями і вони навіть не подумали підтримати мене. Всі як один сказали, що я до неї надто суворий і не враховую її старість. Це дійсно так, але мені здається, що я і не повинен. Адже в старості людина повинна бути дещо досвідченішою, ніж в молодості. Чому ж зараз вона поводиться так, ніби я знаю більше неї.
Давати поблажки можна дітям, які ще нічого не розуміють. Однак тут мова йде про дорослу жінку. Загалом, не знаю як довго я ще зможу протриматися, але моє терпіння добігає кінця.
