Невдячні! Куди я тепер цю коляску подіну?
– Ти, головне, не переживай, – свекруха жваво тринделі в трубку, – ми тобі все подаруємо. Лежи, відпочивай, годуй и лялечку.
– Анастасія Степанівна, я б взяла грошима. Хочу коляску купити, ми з чоловіком вже й модель вибрали, – новоспечена мама назвала фірму і модель, – інша нам не потрібна. Ця вузька, вона в ліфт влізе. Рама складна, люлька знімається. Автокрісло в комплекті йде і прогулянковий блок. Та ще й легка до того ж!
– Повтори, я записую, – свекруха відразу ж налаштувалася на покупку, – Зараз поїдемо і купимо, мені для нашої маленької нічого не шкода.
На словах-то не шкода. А як побачила Анастасія Степанівна ціни на коляски, так за серце і схопилася. П’ятнадцять тисяч! Так на такі гроші можна місяць жити! Нічого собі запити у молодої матері!
– Губозакаточную машинку їй, а не коляску за полтинник, – сказала
– Ти десять тисяч даси, я ще п’ятірку. Двоюрідні додадуть. Буде тисяч двадцять п’ять. В цьому бюджеті є непогані коляски. Виберемо, привеземо до пoлoгoвого будинку.
– Ти права. Дарованому коневі в зуби не дивляться. Це зараз вона величається. А як отримає подарунок, так відразу і забуде про всі свої претензії.
Анастасія Степанівна, зібравши з рідні гроші, коляску вибирала із задоволенням. І вибрала! Ну да, ця модель важче, ніж та, яка невістці сподобалася. Зате яка велика у неї люлька!
Шкода, що автокрісла в комплекті немає, але у невістки і машини немає, навіщо їм автокрісло, на ручках повозять. Зайва трата грошей!
На виписці друзі і родичі вручали молодій мамі конверти. Жартували про транспортний засіб для малюка. Мовляв, принцеса є, тепер потрібна карета.
Анастасія Степанівна радісно виступила, мовляв карету ми вже придбали. І презентувала свою покупку.
Карета перетворилася на гарбуз. Невістка не приховувала розчарування і ледве стримувала сльози.
Добре, хоч автокрісло для немовляти було у кого-то з тих, що зустрічають: поруч з пoлoговим будинком чергували співробітники державтоінспекції. І безжально виписували штрафи!
– Яка у Вас дочка примхлива, – висловила Анастасія Степанівна Свати, – Я, звичайно, розумію: пoлoги, гopмoни, втома. Але ми ж вчора весь день на цю покупку витратили. Невже не можна по-людськи сказати і дякую?
Під’їхали до будинку молодих батьків. Сваха підвела Анастасію Степанівну до ліфта. У вузьку кабіну ліфта коляска не влізла. Ніяк. Сваха розвела руками. Колясочної в під’їзді не було.
Анастасія Степанівна спробувала було витягти неповороткий агрегат вгору по сходах, але їй було дуже важко, довелося попросити сваху про допомогу.
– А як же моя дочка цю коляску кожен день вгору і вниз тягати буде. Та ще з онукою? Ви, здорова жінка, пихкає і ледве справляєтеся.
У квартиру-студію коляска не влізла. Та, яку молода мати вибрала, влізла б без проблем, у неї люлька знімається і рама складна.
А цю коляску ледве-ледве витягли в коридор, вона весь прохід загородила. Залишати на сходах – теж не варіант, сусідка по поверху прикорму бездомних кішок, залізуть.
– Велике дякую, Анастасія Степанівна, – зітхнула невістка, – але я подарунок цей взяти не можу. У мене, на жаль, немає можливості ним користуватися. Я хотіла не аби яку коляску, а ту, в якій зможу без проблем катати дитину. Спеціально просила гроші на неї принести в конвертах. Ви, будь ласка, поверніть цю назад в магазин. Або подаруйте її кому-небудь ще.
Назад в магазин коляску не прийняли. Анастасія Степанівна подряпала її, коли затягувала в ліфт.
– Що за молодь пішла, – бідкалася жінка, – Невдячні! Куди я тепер цю коляску подіну?
Молода мама, якій спробували нав’язати незручну і непотрібну річ, у свекрухи ще й винною виявилася.
