Незважаючи на те, що ми чекали дитину, я здалася і пішла. Через два роки зустріла його випадково. Він в смітнику рився
Вийшло так, що мені з вихованням і освітою пощастило трохи більше ніж моїй сестрі, яка і привела мене в ту саму компанію.
Такого контингенту я ще не бачила, там один іншого краше. З інтересів тільки посиденьки на лавці вечорами.
Побувала я там один єдиний раз, та й то випадково. Однак, незважаючи на все перераховане вище, сподобався мені один хлопець.
Людина просто як сонце світилася серед цієї компанії. Гарний, одягнений охайно. Майже не лаявся і взагалі ввічливий був. Загалом оскільки інших співрозмовників там не було, розговорилася з ним.
Розповів мені про свої захоплення, інтереси, плани на життя. Зрозуміла, що хлопець серйозний, надійний.
Коротше, забрала я його звідти і привела в свої кола спілкування, так як за нього мені було не соромно. Однак, як то кажуть «Людину з села забрати можна, а ось село з людини …»
Все пішло до того, що він знайшов собі купу дружків, тільки більш «крутих» і почав разом з ними тусити. Ну молодо, весело, продовжували зустрічатися.
Незабаром він взагалі підсів на комп’ютерні ігри. Гаразд думаю, повеселиться і перестане.
Потім він в армію пішов. Чекала його кожен день, кожну хвилину. Повернувся звідти, але дисципліни не додалося.
Як грав, так і продовжував. А ще казки розповідав про світле майбутнє.
Намагалася влаштувати його до батька, на хорошу роботу, в солідну контору. Не захотів. Сказав, що сам розбереться. Пропонувала йому грошей на навчання. Взяв їх, і прогуляв з дружками своїми.
Незважаючи на те, що ми чекали дитини, я здалася і пішла. Через два роки зустріла його випадково. Він в смітнику рився.
Привіталася, а він навіть не впізнав. Не можу сказати, що мене це засмутило. Адже я давала цій людині шанс, а він його не використав.
