Нікому не потрібна зеленоока дівчинка, яка щодня зустрічала мене у дворі, стала мені рідною донькою

В нашому житті іноді трапляються дивовижні події, які здатні змінити наше життя. Я живу давно сама, так вийшло, що в мене є гарна робота і дуже хороший дохід. Я зібрала гроші і купила собі велику квартиру.

Я так подумала: ну куплю однокімнатну, вийду заміж, наpоджу дитину, і що – ми так і будемо всі разом жити в однокімнатній? Джерело

Добре, що мій начальник, вірніше начальниця, коли ми з нею розмовляли про житло, вона цю ідею мені і підказала. У неї їхали родичі за кордон жити, і вони продавали квартиру з усім вмістом. Так що я взяла валізу зі своїми речами і перебралася в квартиру.

Квартира була велика, великий балкон і величезна утеплена лоджа. Йдучи з роботи, я постійно зустрічала дівчинку з зеленими очима, вона була красуня, я познайомилася з нею, її звали Марина.

Я бачила, що дитина погано одягнена і вічно голодна і я її часто підгодовувала. А одного разу я розпитала її про батьків. Вона мені розповіла, що у неї була сім’я – мама, тато і вона, але мами не стало, і тато незабаром одружився і привів в будинок мачуху.

А у мачухи були свої діти, вона їх любила і балувала, а Марині завжди діставалося те, що вони не доїли. Мені так було шкода цю дівчинку, не можу вам передати словами.

В цей час я познайомилася з Мішею, у них сімейний бізнес, свої міні-пекарні, і справи у них йдуть дуже добре. Міша з багатодітної сім’ї, коли він мене познайомив зі своєю сім’єю, то у мене було таке відчуття, що я знаю їх дуже давно.

У нас на роботі був кінець кварталу, я пізно поверталася з роботи і деякий час не бачила Марину. Але одного разу я раніше вийшла з роботи, і біля мого під’їзду мене чекала Марина. На вулиці було дуже холодно, а вона була одягнена абияк: курточка її була дуже легкою.

Коли я підійшла до неї, то дівчинка попросилася до мене в гості і запитала, чи можна їй сьогодні переночувати у мене вдома.

Я забрала її до себе додому, набрала ванну, щоб вона відігрілася, нагодувала її і вона заснула. Коли Марина заснула, то я подзвонила Міші і розповіла йому про Марину. Він тут же приїхав до мене зі своєю мамою і попросив мене стати його дружиною, я погодилася.

Ми розписалися, весілля вирішили не робити, і тут же почали збирати документи на удочеріння Марини. Виявилося, що і батька вже у дівчинки немає, так що вона була кругла сирота. Через три місяці у нас з Мішею вже була дочка, ми були всі дуже щасливі.

А через рік я наpодила сина Артема. Марина дуже боялася, що ми до неї будемо погано ставитися, але коли вона побачила, що з наpодженням дитини до неї не змінилося ставлення, вона заспокоїлася.

Час минав, діти виросли, Марина зараз лікар-онkoлог, а син Артем ще вчиться в медичному інституті. Ми – щаслива родина. Марина знає, що ми їй не рідні, але вона ніколи про це не говорить.

А тут вона приходить, приводить свого молодого чоловіка і каже, що він їй зробив пропозицію руки і серця, і наша дочка відповіла йому, що згодна. Я знала, що колись прийде час і дочка вийде заміж, піде від нас, але не думала, що це станеться так швидко. Ну, як швидко – коли ми її забрали, то їй було 4 роки, а зараз їй вже 28 років.

А я і не помітила, як минув час. Мені все здається, що вона ще маленька. Я дуже рада за свою дочку. Вона щаслива, а значить – щасливі і ми.