Одна жінка завжди дуже погано себе почувала. Вона ходила до багатьох лікарів, але ніхто не міг їй допомогти, бо видимих причин такого стану її не було. Коли вона вже була зовсім знесилена, вона пішла в церкву до священника на духовну розмову, і чесно розповіла йому про своє життя. А воно і справді у неї було нелегким. Святий отець уважно вислухав її, і сказав, що знає причину, чому вона хворіє, і може їй допомогти, але з цього дня жінці доведеться завжди ходити з невеличким рюкзачком за плечима, і з ним ніколи не розлучатись

Чи доводилося вам чути: “Прости – і тобі самому стане легше”?

Тільки от говорити – це одне, а зробити – це зовсім інше. І для багатьох людей це занадто складно.

Ця історія про жінку, яка завжди дуже погано себе почувала. Вона ходила до багатьох лікарів, але ніхто не міг їй допомогти, бо видимих причин такого стану її не було.

Коли вона вже була зовсім знесилена, вона пішла в церкву до священника на духовну розмову, і чесно розповіла йому про своє життя. А воно і справді у неї було нелегким.

Її чоловік її зрадив після 15-ти років шлюбу і пішов до іншої.

Найкраща подруга, якій вона дуже довіряла, підставила її в найбільш скрутний момент.

На роботі начальник її звинуватив в тому, чого і близько не було.

Син сказав, що вона погана матір, бо не може забезпечити його усім необхідним, і йому за неї соромно.

Жінка розповідала священнику про своє життя, а з очей котилися гарячі сльози.

Святий отець уважно вислухав її, і сказав, що знає причину, чому вона хворіє, і може їй допомогти, але з цього дня жінці доведеться завжди ходити з невеличким рюкзачком за плечима, і з ним ніколи не розлучалась, навіть, коли би йшла спати чи по своїх потребах.

Біля церкви йшла будова, священник підвів жінку до купи з камінням, і попросив поскладати в рюкзак за кожну образу, яку причинили їй близькі люди, камінець. Розмір його мав відповідати розміру болю, який причинила та чи інша образа.

Жінка з завзяттям прийнялася виконувати завдання. Вона взяла найбільший камінь і поклала його у торбу, пояснила, що найбільшого болю і образи зазнала тоді, коли їй зрадив чоловік.

А потім, за тим же алгоритмом, поскладала і інші камінці, і пішла.

Священник сказав, що тепер вона завжди має так робити – після кожної образи класти в торбу камінчик. Розмір образи мав впливати на розмір камінчика.

Минуло кілька днів і на порозі церкви стояла та сама жінка. Очі її були ще більше виснажені, втома була явною, а в руках вона тримала вже дві торбини, кожна наповнена камінням.

Вона схилила голову і сказала: «Я хочу, щоб ви зняли з мене цю покуту, бо вона мені заважає нормально жити. Я постійно думаю про ці прокляті камінці, які мушу тягнути за собою. А що буде далі?»

Святий отець усміхнувся і сказав: «Мабуть, після нашої розмови буде ще один камінець, і цього разу з моєї вини. Але повір, що камінці – це діло твоїх рук. Їх легко позбутися. Вистачає роздати людям, котрі провинились перед тобою, а врешті краще взагалі не тримати зло, тобто його просто не приймати і не носити з собою».

Жінка стала по одному виймати каміння з сумки і з словами: “Я прощаю тебе, мій чоловік”, “Я прощаю тебе, мій сину” і так далі.

І коли вона щиро пробачила усіх, в сумці залишився ще один камінь, і доволі великий. Жінка здивовано глянула на священника і запитала: “А що це за камінь? Я ж усіх уже простила”.

Святий отець посміхнувся і сказав: “Ти забула про головне – простити себе”.

Прощення – це коли ми звільняємось від поганих думок і спогадів, від болю у душі. Це коли ми скидаємо і звільняємо з себе тягар носити з собою образу.

Заглянь зараз у свою душу і проаналізуй себе. Якщо тобі важко на душі, то часом це не є причиною камінця, котрий просто давить в
грудях?