Одного разу друг попросив мене відвезти його до батьків: Яk ми підвозили дівчину, якa два роки тому тpaгiчно пoмepла

Яk ми підвозили дівчину, якa два роки тому тpaгiчно пoмepла

Та жінка засипала нас зі знайомим стрaшними прoкльoнами за те, що ми так підло жартуємо з нею. Джерело

Я не маю звички їздити машиною вночі. Не тому, що боюся якогось там екстриму, а просто в мене й не було чомусь такої потреби.

Одного разу друг попросив мене підвезти його до батьків. Телефону у них не було, але ж він через знайомих пообіцяв саме сьогодні приїхати до них. Запізнився на поїзд і боявся, що старенькі будуть дуже хвилюватися. Тож я запропонував йому підкинути його до батьків у село. По дорозі в нас сталася невеличка aвapія, мені треба було поміняти колесо. Тому ми добряче затрималися.

Їхали вже у сутінках. Дорога не освітлена – тому намагалися не натискати на швидкість.

Раптом, коли проїжджали повз ліс, побачили жіночу постать. Це була дівчина зі слідами кpoві на ногах. Її одяг був геть обідраний, а по щоках вона розмазувала брудні сльози. Я одразу ж зупинився.

Ми запропонували дівчині сісти в машину, і вона радо погодилася. Але весь час оглядалася. Ми подумали, що за нею хтось женеться. Вона всю дорогу плакала і не хотіла нічого пояснювати.

Раптом незнайомка попросила подзвонити до неї додому. Ми набрали номер, який вона нам і продиктувала. Але трубку чомусь ніхто не піднімав. Дівчина замовкла і ось так – мовчки – ми і їхали собі далі.

Потім ми доїхали вже й до Стрия – і тут дівчина раптом попросила загальмувати. Як ми не вмовляли, щоб відвезти її куди потрібно або навіть купити їй одяг і їжу, вона відмовлялася. Казала, що їй вже зовсім не потрібні ні одяг, ні їжа. Ми з другом тоді це зрозуміли по-своєму – вона зараз у такому стані, що її й справді вже зовсім нічого в цьому світі не обходить.

Нічого не залишалося, як відкрити двері – ми вирішили, що дівчина живе неподалік, тож там її втішать та нагодують.

Але все ж трuвога не давала нам просто так її покинути. А ще надворі була ніч і всяке могло статися – дівчина ж була в такому стpeсовому стані.

Тож ми знову почали набирати номер, який вона нам надиктувала. Ніхто не брав слухавку, але ми й не думали здаватися. На третій раз ми все ж таки почули втомлений голос літньої жінки. Ми пояснили їй, що до нас підсіла дівчина, яка назвала себе Юлею, і попросила, щоб ми подзвонили до її матері. Ми поцікавилися, чи це справді мама Юлі і сказали, що дівчина потребує допомоги.

Жінка розридалася у трубку. Вона сказала, що й справді вона – мама Юлі. А ми – негідники, які хочуть із неї посміятися. Адже її Юля пoмepла ще 2 роки тому. Її пізно ввечері збuла машина, коли вона з подругами поверталася з дискотеки – у той час вона якраз проходила повз ліс.

Жінка засипала нас прoкльoнам за теи, що ми так підло жартуємо з нею. А ми заклякли від жaху. Не стали нічого й пояснювати цій бідній жінці, щоб це не завдало їй ще більшого стрaждання. Самі ж ми так і не могли осмислити всього, що сталося.

Ми ще зробили не одне коло біля того місця, де висадили Юлю, але більше її у нічному місті так і не помітили. До батьків мого друга ми приїхали о другій ночі. Вони теж не спали – дуже вже хвилювалися за свого сина. Але нарешті ми стали всі разом пити чай на кухні. А згодом пішли спати. Проте я так і не міг заснути. За стінкою скрипіло ліжко мого друга. Його ніч теж була безсонною.

З того часу відбулося ще дуже багато всіляких подій – і хороших, і поганих. Але цієї нічної пригоди на дорозі я й досі забути не можу. Якщо б це трапилося тільки зі мною, я б міг списати це бодай на втому або на якусь там дивну галюцинацію. Але свідком цієї пригоди ми стали разом із другом. Тому помилки бути й не могло. Все це відбувалося тоді з нами насправді.

У мене і досі зберігся номер матері тієї містичної Юлії. Я кілька разів хотів їй подзвонити. Але жодного разу так і не наважився цього зробити. Впевнений, що своїм дзвінком аж ніяк не можу розвіяти її стрaждання, а завдам їй ще більшого бoлю. Тож хай поки все залишається так, як є.

Іван Когут