Одного разу Ромчик гуляв біля будинку, мама спостерігала за ним з вікна, справа до вечора. Раптом син ненадовго зникає з поля зору, а потім забігає додому і вигукує: “Матусю, я тата знайшов”. Ірина заспокоює його, але той не слухає, гукає: “Тато! Тато! Він там лежить, треба швидше його забрати”, – і тягне маму на вулицю
Ця історія сталася з жінкою, волею долі що стала матір’ю-одиначкою. Чоловік покинув ще до народження дитини. Єдиний син, дуже хворiв, довго виходжували. Лікарі попередили, що дитину не можна хвилювати, тільки позитивні емоції.
Син росте, запитує про тата. Мама придумала історію, що тато розвідник, зараз на завданні. Син вимагає подробиць, і мама вигадує, так що виходить багатосерійнa розповідь. Син не дозволяє викинути старий костюм колишнього чоловіка, так що костюм став частиною легенди.
І ось Ромчику вже 5 років. Одного разу він гуляє біля будинку, мама спостерігає за ним з вікна, справа до вечора. Раптом син ненадовго зникає з поля зору, а потім забігає додому і вигукує: “Матусю, я тата знайшов”. Ірина заспокоює його, але той не слухає, гукає: “Тато! Тато! Він там лежить, треба швидше його забрати”, – і тягне маму на вулицю.
Мама не може його заспокоїти, йде з ним на вулицю. Син тягне її на прилеглий смітник – там звичайна справа: лежить брудний бомж, фізіономія грязна, але живий, ворушиться.
Мама намагається відвести Ромчика, але той близький до істерики: “Це наш татко” А дитині хвилювати не можна. Мама вирішує завести бомжа додому, може бути погодувати, поки дитина заспокоїться та ляже спати, потім бомжа спровадити, а вранці синові сказати, що тато знову пішов на завдання. Вони удвох піднімають бомжа, він сумирний, щось мукає, але потихеньку йде.
Завели його додому. Мама каже Ромчику: “Зараз тато помиється, потім повечеряє, але йому заважати не можна, так що лягай поки спати”. Але син все ще не здається: “Ні, я буду тільки з татом”. Разом заводять його в ванну, мама роздягає бомжа, заштовхує його в ванну, включає холодний душ. Бомж нічого не розуміє, але під холодним душем трохи приходить в себе, щось бурмоче. Ірина наказує йому: “Мийся, потім поговоримо”.
У цей час Ромчик тягне у ванну костюм колишнього чоловіка: “Тату, одягайся”. Бомж злегка приходить до тями, нічого не розуміє. Мама суворо говорить бомжу: “Переодягайся, і нічого не питай”.
Ромчик тягне бомжа на кухню: “Мамо, тато хоче їсти”. Мама змушена виставити їжу. Син захоплено підкладає бомжу шматочки. Бомж їсть, поступово приходить до тями.
Ірина намагається укласти сина спати, але він вимагає, щоб тато спав поруч. Мама змушена постелити на підлозі, сама в напівдрімоті вартує, як би чого бомж не викинув.
Вранці та ж історія: Ромчик веде гостя в ванну, потім годує його сніданком. Але тепер уже гість не виглядає бомжем: виспався, вимитий, поголений, в хорошому костюмі – вид досить пристойний. Вибравши момент, гість намагається з’ясувати, всю справу. Мама пояснює. Потім гість йде, давши чесне слово Роману, що йому треба виконати невелике доручення, і він до вечора обов’язково повернеться.
І дійсно повернувся. Але приїхав на автомобілі, з квітами для мами.
Історія виявилася досить звичайною. Він – заст. директора досить великого заводу в їхньому місті, розлучився, став через це випивати. Після чергового застілля відстав від товаришів, не пам’ятає, як опинився на смітнику в такому стані.
Тепер вони живуть гарною родиною, в сім’ї з’явився ще один синочок Матвійчик.
Ромчик зміцнів, зараз йому 8 років, розповідає всім, що його тато раніше працював в розвідці, а тепер працює на заводі директором.
