Оскільки все йшло до весілля, то цю справу треба було обговорити з майбутніми сватами, а точніше – з сватом, бо донька розповіла, що її наречений втратив маму ще в дитячому віці, і його виростив батько. Щоб справити враження на свата, жінка неабияк причепурилася з нагоди їхньої першої зустрічі. Коли вона з донькою увійшла до зали, там на неї вже чекав майбутній зять із своїм батьком. Галина не могла в це повірити – перед нею стояв Василь, той несміливий хлопчина, який плакав, коли дізнався, що Галина вибрала його товариша Степана

Галина ретельно готувалася до цього дня, купила собі нову сукню, черевички, навіть в перукарню пішла, адже дуже хотіла справити враження на батьків нареченого її доньки.

Любку свою Галина сама ростила. Батько дівчини втік, як тільки почув про те, що Галина дитину чекає.

То були студентські роки, випускний курс. Галина поїхала в село до своєї одногрупниці на весілля, і там познайомилася з кількома молодими людьми. Сподобалася дівчина Василю, а їй сподобався його друг Степан.

Степан був настільки красивим, що всі дівчата в селі мріяли про те, щоб він на них увагу звернув. А тут Галина приїхала з міста, і відразу заполонила серце молодого красеня.

Василь зізнався їй у своїх почуттях, і відразу попередив, що хоч Степан і друг йому, але ненадійний він:

– Галинко, Степан пограється тобою, і кине… Повір мені, я правду кажу. А я люблю тебе щиро, і маю наміри серйозні – хочу, щоб ти стала мені дружиною, буду любити тебе і на руках носити.

Шкода було Галині Василя, але ж серцю не накажеш. Не сподобався він їй. А от за Степаном вона готова була піти на край світу…

І пішла. А через якийсь час зрозуміла, що дитя під серцем носить. Поспішила коханому сповістити цю новину, от тільки він зовсім не зрадів. Зібрав свої речі і поїхав з села в невідомому напрямку, а Галина з дитям на руках повернулася до своїх батьків.

Так і ростила доньку сама. Мама їй дуже допомогла, сиділа з дитиною, а Галина на роботу влаштувалася.

Так і жили. До Галини не раз сваталися хороші чоловіки, але вона усім відмовляла, бо після того, що з нею сталося, вона просто перестала вірити людям.

А тепер от, її донечка виросла, і сама вже нареченою стала.

“От тільки б майбутній зять виявився порядною людиною”, – просила в Бога Галина, бо дуже переживала, щоб і її донечку не спіткала така ж доля.

Оскільки все йшло до весілля, то цю справу треба було обговорити з майбутніми сватами, а точніше – з сватом, бо донька розповіла, що її наречений втратив маму ще в дитячому віці, і його виростив батько.

Ну що ж, Галина хотіла щастя своїй доньці, тому погодилася на те, що весіллю бути. А щоб справити враження на свата, що жінка ще й неабияк причепурилася з нагоди їхньої першої зустрічі.

Коли вона з донькою увійшла до зали, де мала відбутися зустріч, там на неї вже чекав майбутній зять із своїм батьком.

Галина не могла в це повірити – перед нею стояв Василь, той несміливий хлопчина, який плакав, коли дізнався, що Галина вибрала його товариша Степана.

Василь теж був здивований, бо аж ніяк не очікував, що його свахою стане Галина.

Він її відразу впізнав, і не міг повірити, що доля така добра до нього. Адже він так і не зміг забути Галину, хоч і минуло вже багато років.

Після того, як вона вибрала Степана, Василь теж одружився. Син у них з дружиною народився, але невдовзі його дружини не стало, і сина йому довелося самому ростити.

На те, що він ще раз зустріне Галину, він навіть і не сподівався, а життя он як закрутило.

В той вечір Василь не зводив з Галини очей, здається, вона стала ще красивішою, ніж була.

Галина теж наче розцвіла, вона була дуже рада цій зустрічі.

І лише молодята не розуміли, що відбувається, чому їхні батьки такі щасливі…

Олеся Біла.