Пам’ятаю цю історію ще з дитинства. Грошей несподівано стало мало, роботи теж. Мені тоді було років одинадцять. Батьки економили на всьому, намагаючись мене з сестрою одягнути і взути. Всі так жили, або майже всі. Кожна копійка була на рахунку. На нашій вулиці жила бабуся Дарка. І ось про ню хочу вам розповісти

Пам’ятаю цю історію ще з дитинства. Грошей несподівано стало мало, роботи теж. Мені тоді було років одинадцять. Батьки економили на всьому, намагаючись мене з сестрою одягнути і взути. Всі так жили, або майже всі. Кожна копійка була на рахунку. На нашій вулиці жила бабуся Дарка. І ось про ню хочу вам розповісти.

Пам’ятаю цю історію ще з дитинства. Була справа після розпаду Союзу. Грошей несподівано стало мало, роботи теж. Мені тоді було років одинадцять. За матеріалами

Батьки економили на всьому, намагаючись мене з сестрою одягнути і взути. Всі так жили, ну або майже всі. Кожна копійка була на рахунку, так ось, до чого я це все.

На нашій вулиці жила бабуся Даша. Тиха така, невеликого росту. Божа кульбабка. Рідко виходила на вулицю, а якщо і вийде, то стане біля хвіртки і просто дивиться на людей.

Навіть ми, діти, катаючись на велосипедах не звертали на неї увагу.

Бабуся Даша кожен день полола, поливала та й просто наводила порядки в городі. Садила сама картоплю, буряк, моркву і всяку зелень. Город був не дуже великий, але доглянутий.

Знаходила в собі сили старенька і на прання, у дворі сохли простирадла і всяка одежа. Прожила вона напевно років дев’яносто або трохи більше. Нічого дивного напевно подумаєте ви. Але дивина була, бабуся Даша відмовилася від пенсії ще при Союзі.

Потрібно було збирати документи для її нарахування, а вона заявила цілком серйозно.

-Це все від диявола, мені пенсія ні до чого!

За розповідями моїх батьків, син бабусі Даші, Володя і невістка Людмила, намагалися її переконати, але куди вже там. Навіть сусідські бабусі не змогли напоумити дивну бабусю.

Довго пояснювали їй, що держава таким чином піклується про пенсіонерів. Бабуся Даша, була непохитна.

-У мене є син, він не дасть мені пропасти!

Син приносив продукти, м’яса і ковбаси.

Ось так і жила бабуся, в старому будиночку не шкодуючи ні про що. Ким вона працювала раніше, ніхто не розповідав. Її близькі знали, але вони, на цю тему ні з ким не говорили. Може в цьому і була причина її відмови.

Сказати по правді, багатою вона вже точно не була. Старенький дерев’яний паркан, злегка похилений і така ж стара «хатинка», але все блищало чистотою.

Зараз ця історія здається чимось фантастичним, хоч і раніше це було дуже дивним. Особисто я не знаю, причини її вчинку, може вона в чомусь і права, хоча хто знає.