Пройшло багато років. І вона досі відвідує свою стереньку класну керівничку
Мені одна вчителька розповіла про дівчинку, яка сильно заїкалася. Дуже сильно, особливо коли хвилювалася. Зовсім майже не могла говорити. І всі роботи здавала тому письмово.
І цю дівчинку зненавиділа вчителька, скажімо, фізики. Ні за що ні про що. Антагонізм якийсь, повна несумісність. А може вона була садисткою. І їй подобалося принижувати дівчинку з бідної родини, заїку, яка ще й вчитися намагалася щосили. І завжди була готова до уроку – садистів це особливо злить.
І ця вчителька, припустимо фізики, почала дівчинці ставити трійки. І двійки. Прискіпуватися до дрібниць, до почерку, до полів у зошити, вдавати, що не розбирає букви у формулі… Багато способів є, на жаль. І одного разу перевірила контрольну з якимись таблицями та поставила «два». Дівчинка почала щось мукати, мотати головою… Тоді ця дама написала дівчинці у щоденнику зауваження про погану поведінку та нібито неготовність до уроку. І намалювала двійку. І усміхалася, дивлячись, як дівчинка намагається протестувати.
І ось ця дівчинка в щоденнику знизу зауваження написала твердим почерком: “Це неправда!“
Що тут розпочалося! Істерика та крики. І лайка за зіпсований щоденник, за нахабну поведінку, за хамство…
А класна керівниця взяла і заступилася. І захистила дівчинку. Мама не могла її захистити, не розповідатиму. А бабуся старенька та хвора була.
І ця класна керівниця пішла до директора з дівчинкою, контрольною роботою та із щоденником. І теж сказала, що це неправда. І палко схвалила вчинок учениці. Якщо неправда написана в щоденнику, не має значення ким, так і треба писати: «Це неправда!»
Якщо не можеш сказати, треба написати. Все вірно. А дівчинка почала краще розмовляти зараз. Пройшло багато років. І вона досі відвідує свою стереньку класну керівничку, яка хворіє трошки – вік. А дівчинка її лікує – вона лікарка. І порядна людина, що найважливіше. Яка напише під наклепом – «Це неправда!» – навіть якщо не зможе сказати…
