Прикро коли люди не цінують допомогу.
Дружина працювала в кіоску, який відкривався тільки на літній сезон з травня по жовтень, коли починали приїжджати дачники. А чоловік підробляв у людей на різних роботах: перекопати город, пофарбувати паркан, що-небудь полагодити, нарубати дров і так далі.
В одному з бараків біля залізниці ця пара знімала кімнату. А всі зароблені гроші відправляли додому, де залишилося двоє дітей і батьки.
Продавщиця любила поговорити і часто всім скаржилася на своє бідне життя, що набридло їсти одну локшину швидкого приготування, що у них немає ні постільної білизни, ні посуду толком, лише пара тарілок і чашок, купити вони нічого не можуть, оскільки всі гроші відправляють додому, адже одному з дітей потрібне лікування, яке дуже дорого коштує.
Багато в нашому селищі постійно пропонували якусь роботу чоловікові і крім оплати, давали продукти і речі. Але це спочатку. Після перестали кликати і віддавати щось теж. А зараз мені здається, що може бути вони і про дітей все вигадали, бо їх поведінка не відповідала жалісливій розповіді.
Ми, теж почувши всі ці історії, покликали чоловіка пофарбувати нам паркан. За роботу йому заплатили більше, ніж він просив і крім цього, віддали дещо з посуду: столові прилади, сковорідку, парочку каструль, тарілки, чашки. Все було в хорошому стані, ніяких відколів, подряпин, облізлого покриття. Ми якраз тоді оновили майже весь посуд у себе в квартирі, а старий відвезли на дачу, але виявилося, що його надто багато.
Чоловік продавщиці все забрав, правда, навіть спасибі не сказав. Я подумала, може втомився від роботи і забув. А потім мені все його благовірна в магазині висловила, що тарілки всі різні, а не з одного набору і каструлі емальовані, а краще сталеві. Лише сковорідка їй припала до смаку.
Я мовчки все це вислухала, розвернулася і пішла. Після дізналася про цю парочку багато ще цікавих історій. Хтось її чоловікові віддав свій старий велосипед, так він весь час лаявся, що ланцюг постійно злітає. Одяг, який їм віддали, теж не влаштовував своєю якістю.
Коли літо закінчилося, ця парочка поїхала з селища і що з ними потім було, я не в курсі. Але після них у мене пропало бажання ще кому-небудь допомагати.
