Притча про те, що у кожного з нас є своє призначення в житті. Прочитавши її, ви більше ніколи не будете себе порівнювати з іншими
На узліссі весело потріскувало невеличке, але ласкаве гаряче Багаття, висвітлюючи галявину навколо та зігріваючи всіх біля себе всіх оточуючих. Відблиски його світла грали з гілками навколишніх дерев. Воно пишалося було радісним та красою, яку створювало у темряві ночі.
Веселе і життєрадісне, воно притягувало до себе всіх своєю теплою чарівністю. Димовий купол над ним мерехтів іскорками, переливаючись всіма відтінками жовтого світла. Чим більше воно горіло і віддавало своє тепло, тим більше тягнулися до нього.
Але в замислену годину пізньої ночі, спостерігаючи за своїми іскорками, Багаття побачило високо в небі, значно вище злітаючих вгору іскор, зірки. Вони були розкидані всюди і так високо, що їх могли бачити всі. Вони також мерехтіли, як рідні іскри Багаття. І воно подумало: «Чим же мої іскорки гірше? Вони навіть набагато гарніші своєю жовтою теплотою цих мeртвотно-блідих зірок».
І воно зібрало усі свої гарячі сили і однією миттю здійнялося вгору, розсипаючись на сотні, тисячі красивих іскор.
Але, злітаючи все вище і вище, ця міріад іскор стикнулася з холодом темної ночі і згасла. А оточення Багаття позбулося його теплоти.
Кожному з нас Бог дав своє призначення. У Багаття призначення – зігрівати людей, а у зірок – прикрашати нічне небо. Не треба прагнути до чужого призначення. Адже тоді ми втратимо себе, як сталося з Багаттям. На короткий час воно спалахнуло, але швидко згоріло, не залишивши після себе нічого, крім спогадів про іскри, які мчали вгору.
