Роки минали, і незабаром пішли в світ інший мати та батько, а Зоя немов втратила опору в житті. Єдиною людиною, що зв’язує її з батьками і минулим життям залишилася сестра, на яку вона і перенесла все нерозтрачене тепло і увагу. Чоловік постійно просив Зою, щоб вона не допомагала сестрі, адже Тетяна недобра людина. А незабаром у їх сім’ї з’явилися проблеми

Зоя була пізньою дитиною у своїх батьків. Вона всі роки росла в тіні своєї рідної старшої сестри Тетяни, яку їй постійно ставили в приклад тато з мамою та родина. Та й діставалося більше усіх матеріальних благ Тетяні, адже вона старша дитина в сім’ї, Тетяна швидше пішла жити окремо від батьків і більше потребувала грошової підтримки. Таня постійно жалілася на життя і говорила, що їй важко.

Вважалося, що раз Зоя живе з батьками, то їй легше в усьому, адже вона не одна. Дівчинка не ображалася, думаючи так само, адже і вона дуже любила свою старшу сестру Тетяну. Батьки з роками старіли, але Тетяна не дуже помічала це, або не хотіла помічати, зате Зоя зовсім рано відчула відповідальність за їхнє здоров’я і спокій, вона в усьому допомагала мамі з татом, завжди була поруч, коли вони того потребували. А батьки сприймали допомогу Зої, як належне, адже вона жила з ними.

Потім Зоя вийшла заміж за Івана, він був значно старший за неї. Іван у сім’ї був головним, так склалося у їхній сім’ї, а Зоя була тихою та покірною, в усьому слухалася свого чоловіка. Вони жили в приватному сільському будинку. Іван працював водієм, дружина займалася будинком і городом, після довгоочікуваного народження сина Степанка – ще й вихованням їхньої єдиної малої дитини.

Але як і раніше Зоя опікувалася своїми мамою й татом, регулярно приїжджаючи в місто, готувала батькам їжу, прибирала, продукти усі з села привозила. А от Тетяна завжди була незалежна і не дуже тішила своєю увагою батька з матір’ю.

Вони вже давно звикли до подібних відносин, і вважали, що дочка дуже зайнята своїми важливими справами, щоб докучати їй зайвий раз будь-якими проханнями, турбувати її батьки не хотіли. А коли у Тетяни не склалося з чоловіком і вона розлучилася, її вже стали жаліти всією сім’єю, адже їй довелося ростити свого сина одній.

Тим часом Зої теж жилося не дуже солодко, тому що у її чоловіка постійно боліла спина і він з великими труднощами працював водієм, часто брав лікарняний і проводив багато часу лежачи вдома. Але таке враження, що проблем меншої доньки батьки ніколи й не помічали, їм наче байдуже було до цього.

Через це, що чоловік працював менше, жінці довелося влаштуватися на роботу. Не маючи освіти і спеціальності, вона могла розраховувати тільки на посаду домробітниці у заможних господарів. Але вона не сумувала, її турботи і доброти вистачало на всіх рідних.

Але роки минали швидко, час не стоїть на місці, і незабаром пішли в світ інший мати та батько, а Зоя немов втратила опору в житті. Єдиною людиною, що зв’язує її з батьками і минулим життям залишилася сестра, на яку вона і перенесла все нерозтрачене тепло і увагу.

І, хоча Іван частенько пояснював та сварився за це з дружиною, постійно доводячи їй, що Тетяна вчинила підло, незаслужено відібравши у них частину квартири батьків, Зоя виправдовувалася за сестру, ставала на її бік.

– Ну чому ж підло, якщо їй це належить по праву?

– А просто по совісті вона не могла зробити, хоча б із вдячності за те, що ти доглядала і за її мамою та татом щодня так багато років?

– Але ж вони і мої мама і тато, – пояснювала чоловікові дружина. – Як я могла вчинити інакше, я їх донька, вони все життя дбали про мене?

– Та знаю я, що ти мати Тереза, але ж не до такої ж міри наївною та доброю варто бути! – гарячкував чоловік Зої, – Щоб я ніколи не чув більше про неї в своєму домі, недобра вона людина!

Зоя ніколи не перечила чоловікові, але зовсім не тримала при цьому зла на свою близьку родичку, брала діяльну участь в її житті, як могла, допомагала племіннику і його сім’ї.

З сестрою вона бачилася потайки кілька разів на рік, телефонувала так, щоб про це не дізнався чоловік, який не міг пробачити Тетяну, хоча і минуло вже багато років з тих часів.

А от сама Тетяна теж не любила Івана, вона постійно налаштовувала сестру проти чоловіка. Навіть коли він занедужав, то Тетяна не змінила своєї думки. Вона не розуміла і того, що приносить зайвий смуток сестрі, яка бореться за здоров’я чоловіка.

А потім у Степана, єдиного сина Зої та Івана, який на той час повернувся з армії і збирався одружуватися, виявили проблеми зі здоров’ям. Потрібні були чималі гроші, які були дуже великими для їх сім’ї.

Зоя вперше за все життя була в повному розпачі, але не просила допомоги ні у кого. Покладаючись тільки на Божу допомогу, вона невпинно плакала і ревно молилася.

Син Тетяни, дізнавшись недобрі новини про свого брата, зважився на серйозну розмову з матір’ю.

– Мамо, ми повинні допомогти тітці Зої!

– Так що ми можемо зробити для неї? Це їхні проблеми, їм і вирішувати. У неї чоловік є, врешті-решт, вона не самотня, як я!

– Як ти можеш таке говорити? Хіба ти не вважаєш себе зобов’язаною їй за все, що сталося за ці роки, скільки вона тобі допомогла в житті, скільки добра зробила?

– Нікому я нічого не зобов’язана. Вона допомогла тобі, але ти ж віддаси все.

– Так, віддам, і саме зараз, хоч і доведеться зайняти трохи грошей у друзів. А тобі раджу віддати те, що не належить тобі. Ті гроші, заради яких судилася з рідною сестрою, ти повинна повернути їй!

– Ще чого! Я поклала їх у банк під відсотки. Ти ж знаєш, що я хочу з часом побудувати будиночок на дачі. Я так мріяла про це!

– Мамо, я обіцяю, що збудую цей будинок сам, але тільки не такою ціною! У тебе тільки й ти одна на думці, про інших ти взагалі не думаєш! Будь ти хоч раз людиною, май добре серце! В цьому випадку ти не маєш права відвернутися від сестри, обнявшись зі своїми грошима! Я не прощу тобі цього ніколи! Адже це найрідніша для мене і тебе людина!

– Роби як знаєш! – махнула роздратовано рукою Тетяна.

Степанові допомогли вчасно, і він пішов на поправку. Через рік одружився, потім у молодих народився синочок.

А Зоя, як тільки побачить свою рідну сестру, не втомлюється дякувати Тетяні і розповідає всім про її чудодійну допомогу та підтримку.

Тетяна при всьому цьому сильно ніяковіє.

– Ну а як же інакше я могла вчинити?! – на її очі навертаються сльози, – Я готова все віддати заради своєї сестри, адже ти, Зоє, – моя єдина рідна душа! Крім тебе ближчої людини немає.