Розлучниця: Подружжя було разом вже сьомий рік. Їх шлюб можна було б назвати ідеальним, якби не одне «але» – Ольга не могла зaвaгiтніти

Ольга вже другу годину вела прийом пацієнтів незважаючи на те, що години прийому давно закінчилися. Вона була занадто чуйною і доброю людиною, до того ж, дуже любила свою професію.

– Люба, тебе ще довго чекати? – в кабінет заглянув Руслан і показав жестом на годинник. Джерело

– Все-все, вже біжу. Зараз тільки лікування людині розпишу, – посміхнулася миловидна блондинка.

– Ольга Миколаївна, Ви вже вибачте, затримала я вас своєю балаканиною. Вас там чекають … – вибачилася старенька.

– Нічого страшного, почекає трохи, – пожартувала Ольга.

– Це чоловік ваш? Дуже видний чоловік! – вимовила пацієнтка тоном знавця. – Він теж доктор?

– Ні. У Руслана свій автосалон. Так би мовити, сімейний бізнес. Працює разом з братом і батьком, – пояснила доктор. – Ось я все розписала. Лікуйтеся, а через тиждень до мене.

– Дякую Люба. Зараз таких як ти – серцевих докторів, дуже мало. Всі злі якісь.

– Звертайтеся! – посміхнулася жінка.

Ольга швидко накинула плащ, схопила сумку і вибігла в коридор. Руслан ходив туди-сюди у нестямі від злості.

– Вибач, але я не могла не прийняти людину. Вона старенька і потребує моєї допомоги, – виправдовувалася вона.

– Оля, ти в своєму репертуарі. Тобі дай волю, цілодобово сиділа б зі своїми хворими. А то, що я в коридорі дві години тупцюю тобі абсолютно наплювати.

– Ну вибач … – Ольга посміхнулася своєю милою, дитячою посмішкою і заглянула в очі коханої людини. Вона знала, що це діє безвідмовно на Руслана. Чоловік і справді не витримавши натиску дружини розтанув і засміявся. Він не міг довго і всерйоз сердитися на неї.

– Оля, тобі не здається, що занадто користуєшся своєю чарівністю? Вже і так мотузки в’єш з мене.

– Просто я дуже люблю тебе … – вимовила молода жінка і взяла чоловіка за руку.

Подружжя було разом вже сьомий рік. Їх шлюб можна було б назвати ідеальним якби не одне «але» – Ольга не могла зaвaгiтніти. Обстеження особливих результатів не дали. Лікарі лише руками розводили, мовляв ніби все нормально.

Жінка дуже переживала з цього приводу, а чоловік навпаки, був сповнений оптимізму.

– Люба, зараз 21 століття на дворі. Ти ж прекрасно розумієш, що медицина не стоїть на місці.

Прийде наш час і у нас з’явиться малюк. В крайньому випадку можна зробити «ЕКО».

– Я вже ні в чому не впевнена.

– У нас скоро відпустка. Пропоную відправиться в Німеччину. І відпочинемо добре і відвідаємо кращих фахівців. Мені порадили дуже доброго доктора, він готовий нас прийняти.

– Чудово! Я вірю, що у нас все вийде, – зраділа жінка.

Через тиждень, в кінці прийому до Ольги заглянула незнайома, молода пацієнтка. Жінці відразу кинулася в очі яскрава зовнішність красивоїї брюнетки. «Їй би по подіуму ходити або в кіно зніматися, а не по лікарях бігати» – промайнуло у Ольги в голові.

– Добрий день. Мені потрібна Ольга Миколаївна! – вимовила дівчина.

– Заходьте. Я вас уважно слухаю.

– Ви не зрозуміли … Я не хвора. Мені потрібно особисто поговорити з вами. Віч-на-віч.

Ольга забарилася на секунду не розуміючи, що від неї хочуть:

– Я звільнюся через 20 хвилин. Можете почекати мене біля входу в поліклініку.

– Добре. Але попрошу Вас не затримуватися. У мене маленька дитина на руках! – владно сказала красуня.

Доктор з медсестрою переглянулися і засміялися.

– Наполеглива дамочка! – промовила Оля. – Напевно лікарняний потрібен або довідка…

– Так. Все як завжди. Звикли, що за гроші можна все купити. Вона ще не знає, що не на ту напала! – засміялася медсестра. – Ти вже у відпустці з завтрашнього дня?

– Так. Дочекалася нарешті! – мрійливо посміхнулася Оля.

– Хорошого вам відпочинку! Набирайся сил і через місяць чекаємо як то кажуть з новими силами.

Оля вибігла з поліклініки і пошукала поглядом нахабну брюнетку. Дівиця сиділа на лавці з дитиною на руках. Побачивши доктора дівчина піднялася і не поспішаючи попрямувала до неї.

– Який чудовий малюк! Скільки йому? Рік або більше?

– Знайомтеся – це Ілля Русланович. Моєму синові одинадцять місяців, – гордо заявила дівчина. – Мене звати Христина.

– Дуже приємно! – збрехала Оля. Їй все менше було приємно спілкуватися з цією особою.

– Чим можу бути корисною? У мене дуже мало часу…

– Віддайте Іллі батька! Це не нормально, що через вас cтрaждає троє людей, які люблять один одного!

– З вами все нормально? Якому Іллі? Кого віддати? – Ольга подумала, що має справу з божевільною.

– Не треба прикидатися! Скажи ще, що ти не знала про те, що у Руслана є син і кохана жінка? – підвищила тон Христина.

– Який син? – заїкаючись вимовила Оля.

– Так ось же він! Перед тобою! А улюблена жінка – це я! Прошу тебе, не заважай нашому щастю, піди по-хорошому. Руслан не любить тебе давно, просто з жалю терпить твою присутність. Ти ж знаєш, що він благородна людина і не може перший піти! – Христина закричала так, що дитина розплакалася злякавшись шуму.

– Заспокойся! Не лякай дитину. Як давно у вас стосунки? – відчужено вимовила жінка.

– Три роки. Я покірно чекала поки він вибере відповідний момент і розповість про нас. Але більше так тривати не може, дитині потрібен батько!

– Добре. Я залишу вас у спокої …

Ольга повернулася і побігла в іншу сторону. Сльози зрадницьки котилися по щоках і шиї. Жінка спробувала взяти себе в руки, але безуспішно.

Прийшовши додому Оля наспіх зібрала речі і документи. Жінка поспішала, вона хотіла піти з дому до приходу чоловіка. Їй більше не хотілося ні бачити його, ні чути.

«Я все знаю про твого сина. Не потрібно було шкодувати мене і приховувати правду. Щиро бажаю вам щастя. На розлучення подам сама. Ольга. »Дописавши записку жінка викликала таксі і вийшла з дому.

– Алло. Привіт, мамо. Я сьогодні виїжджаю додому, завтра буду. Ні, нічого не сталося? Все нормально. До зустрічі! – Оля поклала трубку і знову розревілася. Жінка не розуміла одного, як можна так цинічно обманювати. Адже вона вірила Руслану як собі. Вона щодня молилася щоб у її чоловіка все було добре. А він так підло вчинив з її довірою і любов’ю.

Через три години Ольга сиділа в вагоні СВ. Жінка не хотіла нікого бачити і чути, тому і викупила два місця. Вона дивилася у вікно і хотіла тільки одного, – швидше дістатися до рідного дому. Зараз їй доведеться починати жити з нуля. Доведеться вчитися жити без Руслана …

– Оля! Ольга! – почувся до болю знайомий голос.

Жінка підстрибнула на місці від несподіванки. “Звідки він? Як знайшов мене? »- промайнуло в голові. У цей момент, двері купе відчинилися. Захеканий Руслан зітхнув з полегшенням побачивши дружину.

– Чоловік! Ви що собі дозволяєте? У вас є квиток? Я зараз наряд поліції викликом! – кричала провідниця.

– Це моя дружина. Дайте нам поговорити! – відмахнувся Руслан.

– Ольга, що все це означає? Ти куди зібралася? – строго запитав у дружини.

– Руслан, я прошу, не потрібно влаштовувати спектакль. Мені все відомо. Я не засуджую тебе, ти хотів повноцінну сім’ю з дітьми. Навіщо ти обманював мене так довго?

– Саме так, що я нічого не розумію! Яка дитина? Я побачив записку, потім зателефонувала твоя мати, сказала, що ти дуже засмучена і їдеш до неї. Оля, ми ж збиралися в Німеччину їхати до лікаря!

– Припини лицемірити! До мене приходила Христина з твоїм сином. Вона все розповіла!

– Христина? Це така висока брюнетка?

– Так. Руслан не прикидається ідіотом. Тобі це не йде! Іди, я дуже втомилася!

– Через п’ять хвилин вирушаємо! Чоловік, покиньте вагон! – промовила провідниця.

– Олечка, благаю, підемо додому. Я клянусь, що ніколи не зраджував тобі. Ми зараз же поїдемо до цієї вертихвостки і вона доведе мої слова.

– Ти хочеш сказати, що Христина все придумала? – посміхнулася Оля.

– Саме так! Вона працювала у нас півроку і бігала за мною як божевільна. Хотіла дістати собі багатого чоловіка і зачепитися в місті. Місяць тому головний бухгалтер викрив її в крадіжці. Нам довелося вигнати Христину з ганьбою. Мабуть вона вирішила помститися мені таким чином …

– А дитина?

– У Христини немає дітей. Вона обвела тебе навколо пальця, а ти повелася як дівчисько! Ти ж знаєш, що я люблю тільки тебе. Такі ляльки як Христина мене ніколи не приваблювали. Це люди у яких немає душі! Якщо не віриш мені запитай у батька. Ти знаєш, він ненавидить брехню і ніколи не бреше.

– Жінка! Забирайте валізу, і виходьте! Довго він ще буде вас умовляти? Теж мені, королева знайшлася! – обурилася провідниця.

Оля з Русланом переглянулися і мимоволі розсміялися.

– Вибачте нас, вже йдемо, – сказала Оля.

Уже вдома Руслан довго лаяв дружину за те, що вона повірила першій зустрічній і замість того, щоб поговорити з чоловіком.

– Я все розумію! Але виходить, що ти зовсім не довіряєш мені? – сумно запитав Руслан. – Я завжди думав, що ми одне ціле і нас неможливо розлучити. А виявилося, що це дуже просто …

– Пробач … Просто я розгубилася. Зараз визнаю, зробила дуже нерозумно. Я подумала, що ти дійсно шкодуєш мене через те, що я не можу завaгiтніти.

– Запам’ятай, мені не важливо наpoдиш ти чи ні. Я ніколи не залишу тебе, ні за яких обставин. Я не збираюся йти до чужої жінки тільки через те, що вона може наpoдити! Якщо Бог не дасть нам дітей, то будемо жити без них, але завжди разом!

– Дякую, рідний, – Ольга розплакалася, і притиснулася до чоловіка.

Вона ще раз переконалася, що вони одне ціле. Руслан – це її рідна людина. Він ніколи не образить і не зрадить. Біля нього було спокійно, затишно і тепло.