Розумна жінка зробить так, щоб її чоловік мав усе найкраще
«Ось знову зараз натрапила на статтю, що чоловіка не треба шкодувати, бо жалість принижує. Відразу згадала історію моєї прабабусі. Напишу її від її обличчя, тому що вона розповідала мені в дитинстві:
«Іду я базаром у сусідньому селі, а там хустки продають. Але я краєм ока тільки подивилася і далі пішла. Чи до хусток тоді було! Оленка з Ніночкою в мене поруч, а Василь біля базару на коні на нас чекає, з козаками говорить. Одна хустка така гарна. Зелений прямо під мої очі і як твої очі. Ну не потрібна вона мені, обійдуся. Заплющила очі і більше не дивилася на неї. Вийшла із ринку.
Оленка тягне кудись, Ніночка на руках. Дивлюся на Васю мого. Гарний козак такий. Сильний, молодий та вихровий. І так мені стало шкода його, так шкода стало, що серце защеміло від жалю. Такий козак добрий Василь, а в його баби хустки такої зеленої немає.
Розвернулась, дівок Василеві віддала і побігла на базар, і від жалю купила хустку, намисто і кохточку. Не собі купила, мені не треба, не пані, Василю купила, щоб я ходила і він жалості у мене не викликав такої».
Тож треба чоловіка шкодувати, але робити це правильно».
