– Що це за лахміття, мав би совість таке дарувати рідній матері?!

Я не люблю нарікати на рідних чи виносити сварки на обговорення. Однак, декілька днів тому сталася одна дуже прикра ситуація. Чесно, я досі не можу забути цей вчинок сина. Так глибоко уївся мені у серце, що інколи аж плакати хочеться.

Мене звати Олена, мені вже під 60-ть. Живу сама у скромній, двокімнатній квартирці, нещодавно вийшла на пенсію. Маю єдиного сина Валерія. Чоловіка рано не стало, тому я самотужки підіймала дитину на ноги. Кредити, борги, дві зміни на роботі.

Але пропустимо це все. Зараз моєму синові вже 30 років, одружений. Має донечку Христинку. Я інколи приходжу до них у гості, приношу онуці якісь солодкі подаруночки.

Нещодавно помітила, що у мене геть чисто зимові черевики розлізлися. Навіть дві пари шкарпеток та пакет одягала на ноги! Каблуки двічі перебивали у ремонті, але казали, що набойка довго не протримається. Ну, і найкращий варіант – це купити мені нову, добротну пару взуття. Ще не вистачало на свята застудитися.

Пенсія у мене не дуже велика, аби розгулятися. Тому я попросила сина, аби він мені дав гроші чи купив сам нову пару взуття. Валерій обіцяв у слухавку, що вирішить цю проблему. І от перед Новим Роком він приїздить, тримає у руках якусь велику валізу. Відкриває і дає мені джинси, светрики, пальто, штани, дві пари взуття. Однак, це не були нові речі з бирками. Ношені! Я одразу впізнала, що це колишній одяг невістки Наталі. Вона ж тільки сезон відходить і все, одразу влаштовує собі шопінг, а старі речі викидає.

Мені дуже образливо стало з такого вчинку сина. Ну я ж просто попросила його купити нову пару взуття. Не дорогі, буквально до тисячі чи трохи більше гривень. Міг зайти на базар чи у “Львів’янку”, там дешеве взуття і магазин біля мого будинку. Це ж його бідним не зробить. А він для рідної матері вирішив так “зекономити”. Не можу сказати, що Наталі не люблю, однак, не хочу доношувати одяг за чужою людиною.

– Мамо, та вони у чудовому стані. Дивися, то ще й курточка брендова, черевики гарні, джинси як нові! – дорікав син.

Однак, я ввічливо подякувала та відсунула його “подарунки” вбік. Валерій дуже образився та поїхав геть.

Мій син живе на широку ногу. В нього дуже гарна робота, зарплата в доларах. Він собі може дозволити купити нову машину з салону, будинок за містом. Мовляв, то ж приватний сектор, елітний район, охорона. Невістка пропадає то в салонах краси, то в модних бутиках, то ще кудись їде. За онучкою доглядає нянька, хоча я першою пропонувала свою допомогу

– Нехай краще дитина з молодою нянькою буде. Ну ви вже літня людина, звідки у вас буде стільки енергії? – казала Наталі.

І я не раз натякала синові, що мені не вистачає на комуналку, на продукти, одяг. Думала, що про мене хтось у старості потурбується, як то кажуть, стакан води принесе. А тут на тобі – речі ношені з-під невісточки! Воно все таке блискуче, яскраве, ну не на мій вік! А син мав хоча б дрібку совісті та купив мені нові черевики!

Але от деякі подруги кажуть, що я дарма нарікаю на сина. Мовляв, носити речі після когось – то не так соромно, як здається. Адже річ далеко не в тих черевиках, а в поведінці мого Валерія. Ну хіба я так його виховала?

Я вже боюся, аби син мені могилу чужу не приніс, коли я на той свій йтиму. Ну а навіщо на щось нове витрачати

Тільки от я минулого разу не стала мовчати і все висловила синові в очі. То потім до мене ще невістка дзвонила з докорами, мовляв, я їх помочі не ціную:

– Якщо ви мої курточки та черевички не прийняли, то, може, вам і взагалі одяг не потрібен зараз. Ми для вас все найкраще віддаємо. А могли моїй мамі все ці речі подарувати, але про вас подумали! І взагалі, чому ви Валерію набридаєте з тими грішми? Хіба не знаєте, що у нас маленька дитина? Ви взагалі така невдячна жінка. Має бути соромно!

От я на Новий Рік до сина навмисне не телефонувала, бо дуже образилася. І не збираюся навіть на Різдво до них їхати. Знаєте, якби він мене дійсно любив, як син любить стару матір, то б не допустив такого. А тут ще й невістка взяла моду до мене писка відкривати. Просто якась сімейка скупердяїв, інакше не скажу.

Хто правий у цій ситуації – син чи мати? Чому?