– Що ж ви за діти такі? – з гіркотою запитав Микола. – Я ж вас п’ятьох прогодував, а ви мене одного не можете. На наступний день він відправився на пошуки роботи. І знайшов. Тільки після першого робочого дня додому вже не повернувся

Я вас 5-х зміг виростити, а ви одного батька прогодувати не хочете.

Кожного ранку Микола прокидався о п’ятій ранку, щоб встигнути на першу електричку: інакше запізниться на роботу. Його дружина, Катя, прокидалася на півгодини раніше. Вона варила каву, робила бутерброди і будила чоловіка. Микола завжди піднімався з ліжка без найменшого заперечення. За тридцять років сімейного життя Катя жодного разу не почула від нього: ну ще п’ять хвилин, ну, будь ласка. За матеріалами

Але одного ранку все змінилося. Будила-будила Катя чоловіка, а він не прокидався. Коли, нарешті, відкрив очі, заявив:

– Я з роботи звільнився, можеш лягати і спокійно спати.

– Як звільнився? – ахнула Катя. – Начальник сказав?

– Та ні – посміхнувся Микола, – я сам так вирішив. Досить вже нам з тобою працювати. П’ятьох на ноги поставили, нехай тепер піклуються про людей похилого віку. І так працювали на знос.

– Ти з глузду з’їхав? – закрuчала Катя. – Хочеш дітям на шию залізти і ніжки звісити?

Довго того ранку Катя вмовляла чоловіка повернутися на роботу. Розповідала, що без його допомоги діти не зможуть нормально жити.

– Ти хочеш, щоб вони жебраками були?

Але Микола твердив:

– Ми про них стільки років дбали, тепер їхня черга.

Не витримавши, Катя побігла до сусідки. Сподівалася на підтримку, але старенька-вчителька тільки похитала головою:

– Але ж справедливо твій Коля говорить. Він же всі ці роки, як каторжний. Від роботи почорнів просто. Тепер і поберегти себе треба.

– Але як ми можемо жити на дитячі гроші? – обурилася Катя. – У вас своїх-то діточок немає, ось і не розумієте, як бoлить материнське сеpце.

Від сусідки вона пішла, грюкнувши дверима.

Почала обдзвонювати дітей. Як і передбачала Катя, почувши про батьківську ситуацію, вони в захват не прийшли. Увечері приїхали всі в рідну домівку. Оточили Миколу, як зграйка голодних ворон. Старший син, Петре, почав:

– Тату, ну ти ж розумієш, що нам потрібні гроші. Сам же в місто відправив, а там життя дороге.

Інші сини і дочки згідно закивали.

– Я ось в Париж збираюся, – сказала Таня, наймолодша, – треба, щоб ти трохи грошенят підкинув.

– Що ж ви за діти такі? – з гіркотою запитав Микола. – Я ж вас п’ятьох прогодував, а ви мене одного не можете.

На наступний день він відправився на пошуки роботи. І знайшов. Тільки після першого робочого дня додому вже не повернувся. Обшuрний iнфаpкт.

Так за письмовим столом і пoмeр.

Катя залишилася одна. Живе на копійчану пенсію. Сини до неї не приїжджають, дочки іноді заглядають. Вимітають все з холодильника і чекають, поки мама дасть їм по парі сотень гривень “На цукерки”. Ще й згадують, як добре було, поки тато працював.