Щоденно мама моя охає і ахає, скаржиться на життя і каже, що я повинна була б поїхати на заробітки, адже ситуація важка. Так, нам усім нині не просто, я могла б поїхати, але не стану цього робити. Ні, я не ледача і до змін готова. Тут справа в іншому

Щоденно мама моя охає і ахає, скаржиться на життя і каже, що я повинна була б поїхати на заробітки, адже ситуація важка. Так, нам усім нині не просто, я могла б поїхати, але не стану цього робити. Ні, я не ледача і до змін готова. Тут справа в іншому.

У моїй сім’ї нині дуже непроста ситуація: чоловік занедужав. Майже усі заощадження наші розтанули за перший же тиждень, як оце із ним сталось. Спочатку, дуже гарно друзі допомагали і наша родина. але ж реурси у людей не безмежні.

Ми свою квартиру у місті продали і перебрались до мами в село. Чоловіку стало краще, спеціалісти дають уже хороші шанси на одужання, але кошти тануть на очах, а їх ще потрібно і досить багато.

окрім цих потреб, маємо ще й двома дітками опікуватись. У нас двоє хлопців близнят першокласників. Попереду зима, з минулорічного одягу вони виросли, тож треба думати за що і як їх одягати.

От і завела моя мама мову про те, що я повинна просто їхати за кордон на заробітки. В Греції у неї сестра рідна проживає уже більше тридцяти років. Тітка Тамара мене кличе, каже що в усьму допоможе. Зупинитись мені буде де, рідна людина буде поруч. Ніби прекрасна ж можливість, але їхати я не маю наміру попри скруту.

Мене зрозуміють тільки ті, у кого батьки були заробітчанами. А моя мама усе життя була на заробітках. Село у нас невелике, скоріше навіть хутір на 50 хат. Роботи, самі розумієте, немає зовсім. Автобус в райцентр, і той тричі на тиждень їздить.

Саме тому мама моя їздила спочатку на поля колгоспні, а потім у Польщу. З дитинства, ми із братом були перекоти-поле. Жили то вдома, то в бабусі своєї. Маму поруч я практично не пам’ятаю. Росли ми самі по-собі, адже коли мені виповнилось 8, бабусі не стало. Опікувався мною брат старший, якому ледь 11 виповнилось.

І от, зараз, мама пропонує мені залишити дітей на чоловіка і їхати світ заочі за грошима. Однак, я заявила і їй і чоловіку, що того не буде ніколи. Я добре пам’ятаю, що то, жити із бабусею. так, вона добра і рідна людина, але то не мама, як би вона не старалась.

Чоловік говорить, що все розуміє, діти туляться, а мама робить бурю в домі:

— Та всі так живуть, поглянь довкола. І виростають діти і все нормально. Тільки ти казна-чого навигадувала. Можна подумати, що твоїх восьми тисяч вистачить на всі потреби. Що краще – бути далеко і знати, що твої діти ситі одягнені, чи сидіти і поруч них і дзвеніти дріб’язком у кишені? Я свій вибір зробила і виростила вас не гірших од людей, ти дивись, на що тобі вистачить совісті?

От скажіть, хіба так важко зрозуміти мене?

Ви б, як на місці моєму вчинили? Залишили б дітей?

Головна картинка ілюстративна.