Собі куртку за тридцять тисяч, а мамі навіть холодильник купити не хоче. Ні, з таким чоловіком мені точно не подорозі

З Олексієм ми спочатку просто спілкувалися, як друзі та до певної міри навіть колеги. Працювали у суміжних структурах. Не те щоб разом, але мали хороше уявлення про роботу один одного, так би мовити, зсередини. Це й свого часу дало нам теми для розмов.

З часу нашого знайомства Олексій вже встиг поміняти роботу. Його покликали на одну із керівних посад на підприємство, з керівниками якого він перетинався на попередній роботі. zyttia.org

Як я вже зазначила, що до цього ми спілкувалися більше як друзі, але потім якось непомітно почав розвиватися наш роман.

Олексій завжди дуже трепетно ​​ставився до свого соціального образу. Йому дуже важливо добре виглядати. Дорогі сорочки, брендовий годинник. Та чого варте лише придбання зимової куртки за трдидцять тисяч! Я коли дізналася – у шоці була. На вигляд звичайний чорний пуховик. Ну, це ніби особиста справа кожного, куди витрачати свої гроші, тим більше якщо вони є.

Але потім ми дійшли до тієї стадії відносин, коли слід було мене предʼявити мамі. Вони з Олексієм живуть разом.

Батьки давно вже у розлученні. Коли батько пішов із родини, Олексій ще був у дитсадковому віці. Так от коли я потрапила до квартири свого хлопця, то була у легкому шоці. За всієї цієї зовнішньої мішури, вдома процвітав якийсь, вибачте, совок.

У вітальні досі на стіні килим. Диван придбаний десь наприкінці дев’яностих. А коли на кухні ввімкнувся холодильник, я від переляку почала озиратися на всі боки.

Думала, що землетрус почався. Але мене тоді заспокоїли фразою, що «це холодильник увімкнувся». Там такий раритет, мені здається, що його було створено ще до мого народження. Хоча мені вже 27 років!

Натомість комп’ютер у кімнаті Олексія було куплено за сто десять тисяч. А у вітальні, поруч з тією старовинною стіною, встановлений телевізор з LED-екраном, що теж не дешево.

Продукти, якими мене там пригощали, також не з дешевих. Та я вже й до цього багато разів чула від Олексія, що їдять вони з мамою дуже дорого-багато.

А після знайомства з мамою мій хлопець, який до речі вже не такий й молодий, йому незабаром двадцять дев’ять, став натякати на наше узаконення стосунків. На що я вирішила уточнити, де ж у цьому випадку проживатиме наша молода сім’я.

Ось тут мене відповідь привела в замішання. Льоша сказав, що купувати житло потреби не бачить. Зніматимемо. Адже він у майбутньому спадкоємець цілих двох квартир. У нього є дідусь, який не має інших родичів, крім нього та його матері. Та й сама мама самотня. Тож сенсу платити всякі іпотеки немає.

Відмовилася я від таких привабливих перспектив. Зв’язок перервала, номер заблокувала. Льоша ще два тижні за мною по п’ятах ходив здивовано, що сталося.

Йому не зрозуміло, що мені не потрібна вся ця видимість благополуччя. Собі пуховик за шалені гроші, а матері, яка його одна виховала, навіть холодильник за десятку купити не може. І сидить рівно – чекає, коли вона квартиру звільнить з природних причин.