Степан згодом помітив, що дружина старшу доньку не любить, завжди кричала на неї. Незабаром він дізнався про секрет дочок
Тома після школи поїхала до міста вчитися в університеті. Вступити не змогла, зате до села до мами повернулася вагітною. Про кавалера, який обдурив дівчиськові голову і зробив їй дитину, розповіла мамі з ненавистю. Заспокоїлися, і почали думати, як ганьбу приховати.
– Степан Петров, зі школи у тебе закоханий. Окрутиш його і переконаєш, що він батько дитини. А потім вийдеш за нього заміж, – підбила підсумки наради мати… Минуло сім років. Тома, чітко дотримуючись плану, одружила на собі Степана, через чотири роки народила йому другу дочку.
– Катю, ти знову Олену за воротами залишила! Тобі подружки миліші?! Скільки разів повторювати, не залишай сестричку! Куди біжиш? Біжи, біжи, все одно додому повернешся! – верещала Тома на старшу дочку. Потім додала під носа. – Один в один батько. Напакостила і бігти. “Ну чому мама не любить мене?”, nлакала Катя, сховавшись за сараєм.
“От Оленку любить, одяг їй красивий купує! А мені за іншими доношувати доводиться! Хоч тато мене любить! Виросту великою, прихоплю тата і поїду!”. Хоч як це дивно звучить, але Степан любив Катю чи не більше, ніж рідну Олену. Ось і тепер, йдуть разом, весело перемовляються. – Ти де вешталася, безсовісна! – почала кричати Тома на дочку, щойно вони зі Степаном переступили поріг.
– Вдома роботи… – Замовкни! – різко наказав Степан. Потім обернувся до Каті, – ти, доню, погуляй поки що у дворі. Нам із мамою поговорити треба. – Ти думаєш, я не знаю, що Катя нагуляна? – Запитав він у дружини, коли дочка вийшла.
– Не такий уже я дурний, щоб потрапити на твою вудку. Я Катеньку полюбив, як побачив. І мені начхати, що ти свого хахаля ненавидиш, але на доньку свою образу переносити не смій. А зараз, швиденько, збери наші речі. Ми з Катенькою йдемо жити до моєї мам.
