Сусідка знову мене покликала прогулятися, а я йду і від заздрості говорити не можу, особливо, коли вона онучку бере гуляти. Все мені в голові, що у мене ніколи не буде такої радості, а вона ще й жалітися сміє!

– Ой, нема мені ні відпочинку, ні вихідного, – каже вона мені, – Поки в колясці його возила, то ще нічого, а тепер він і ходити хоче, то мені спина пече. А ще ж їм їсти звари, прибери. І «дякую» не скажуть.

І отак бубнить і бубнить. А мені серце тільки стискається, що я цього ніколи не матиму! А все через позицію доньки:

– Мамо, я хочу життя прожити для себе!

– Доню, але тобі вже тридцять сім років! Пора думати про дитину, я вже не кажу про чоловіка!

Не хоче, розумієте. І я не скажу, що вона чимось гірша за інших, звичайна собі, приваблива жінка, але не хоче нікому в ласку стояти і я не в силах її переконати!

Був у неї кавалер і навіть вони разом жили, але вона сказала, що це перший і останній раз.

– Мамо, я не планую миритися з якимось чоловіком і з його недоліками, щоб що?

І наче все у них було добре, він пішов жити до неї, бо Ліля має свою квартиру, на яку заробила сама і ми з чоловіком туди й копійки не вклали.

І розказує, що Орест переїхав до неї, влаштувалися, все як має бути. Вона зранку на роботі і він теж, вона прийшла раніше і приготувала вечерю за свій рахунок, а його попросила купити щось солодке.

– Мамо, він купив два заварні тістечка! Два! І жалівся, як все дорого.

Далі наче все було добре, поки Ліля не попросила його купити продукти. Орест почав говорити, що все дуже дороге і вона могла б більше часу проводити дома готуючи, ніж купувати зі списку дороге.

– Ти не можеш зробити шубу? Вона вдома копійки обходиться, а тут в супермаркеті ми виклали купу грошей! Наче то не оселедець, а червона риба!

– Тобі треба – ти й готуй, – каже вона, – А я хочу після важкого робочого дня просто полежати перед телевізором і не хочу стояти ще й на кухні! Якщо є така можливість, то чого нею не скористатися?

Але Орест був переконаний, що вона ніяка господиня і все.

Коли закінчувалася якась хімія в квартирі, чи то паста, чи то пральний порошок, то він казав Лілі, що вони мають скинутися на половину, бо обоє тим користуються.

За якийсь тиждень вона зрозуміла, що не хоче з ним жити і що ви думаєте Орест зробив? Пішов від неї, але забрав ті продукти, на які давав гроші! Ви собі таке уявляєте?

Я б теж такого не терпіла, але якби любила, то може б і старалася для чоловіка готувати домашнє, а не куповані готові страви з супермаркету.

Я ще себе тішила ілюзією, що то у неї просто вік такий. Далі переконувала себе, що вона просто не знайшла свою людину.

А тепер, коли вона така категорична, то я вже з чоловіком і не маю надії на онука.

І тепер, коли сусідка отак скаржиться на своїх дітей, то я думаю, що з величезною радістю б все це робила і навіть більше! Я б від малюка не відходила ні в день, ні в ночі, лиш би він у нас був.

Колись я думала про другу дитину, коли була молода, але потім вирішила, що маю одну всім забезпечити і дати їй все найкраще. І що я доброго зробила? Все віддала одній, а вона й не хоче ні про кого думати, лише про себе. А були б у мене дві дитини, то хтось один та вже б нам онука та подарував і вже б ми з чоловіком мали радість на старості, мали б для кого жити.

А так що? – телевізор та їжа, весь наш сенс життя.

Як переконати доньку чи вже пізно?

Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Автор Ксеня Ропота.

Фото Ярослава Романюка