Свекруха Арини залишила їм свою квартиру, переїхавши до свого нового залицяльника. Але дівчина і цим була незадоволена.
Арина розповіла якось своїй подрузі про “щедрий” подарунок своєї свекрухи: “Вона подарувала нам квартиру! Точніше, вона переїхала до свого нового залицяльника і залишила нам свою двушку. Але вона все ще записана на неї і Кирила.
Вона думає, що надала нам величезну послугу, але я не дуже вдячна їй”. Подруга не розуміла її позиції: “Але це вигідна угода. Квартира! Особливо у столиці. Ти маєш бути їй вдячна”. “Вдячна за що? Вона зробила це не заради нас. Вона просто хотіла жити зі своїм залицяльником.
Крім того, само собою зрозуміло, що коли ти зареєстрована в квартирі, то треба робити свій внесок, наприклад, в оплату комунальних послуг”. Відносини Арини та Кирила завжди були напруженими. Вони були одружені лише три місяці, а до весілля їх підштовхнула вже помітна вагітність Аріни.
Кирило хотів перервати вагітність, але Арина вірила, що це, можливо, її єдиний шанс народити дитину. Вона переїхала до столиці, залишивши свою родину, і вони разом вирішили ростити свою дитину. Незважаючи на труднощі, Арина знайшла гідну роботу, яка задовольняла її навіть у період материнства. З її доходом проблеми з квартирою здавалися менш нагальними.
Мати Кирила дозволила їм зробити ремонт, і Арині доставило задоволення зробити це житло затишним та рідним. Однак комунальні платежі, як і раніше, залишалися яблуком розбрату. “Вона повинна зробити свій внесок!” – Наполягала Арина. Річна сума, стверджувала вона, була досить значною, щоб викликати занепокоєння, особливо з огляду на непередбачуваний дохід сім’ї під час її декретної відпустки.
Хоча мати Кирила могла дозволити собі зробити свій внесок, вона принципово відмовлялася від цього. Арина ж залишається твердою у своєму переконанні, що свекруха, як зареєстрований житель, має виплачувати свою частку.
