Свекруха до нас завітала, без дзвінка, без попередження, з якимись пляшками засобу для чищення, рукавичками і повною впевненістю, що я її чекала…
В цей Новий рік знову я змушена була сваритися з чоловіком через усілякі дурниці. Для нашої сім’ї перше святкування року, що настав, обернулося чварами і непорозумінням, але тоді ми все зам’яли і змогли досягти певного консенсусу. Я думала, що нічого подібного вже не повториться.
Можу тільки подякувати свекрусі за її «допомогу». Як же без її участі, без цього нам, блін, зовсім не вижити! Загалом, до недавнього часу все було дуже навіть непогано. Я готувалася до найближчих свят, вирішувала, кого з близьких запросити, бігала по магазинах і все в такому дусі.
Треба сказати, хоч ця рутина і вважається, напевно, найприємнішою з можливих, навіть вона може вимотувати. Поки чоловік заробляє гроші на роботі, мені хотілося зробити так, щоб і в нього був прекрасний настрій. Він у цих справах зовсім необізнаний.
Може купити лише облізлу ялинки, на більше його чоловічої фантазії не вистачає. Тому, зізнаюся чесно, я один лише день витратила на прибирання всієї квартири, а потім вирішила не звертати уваги на всілякі дрібниці, адже мають прийти наші друзі.
На секундочку, це купа немитого посуду, дощики, конфетті з хлопавок та інші дурниці. Прибирати ще доведеться, то навіщо обтяжувати себе і відволікатися? Ні, я не нечупара, просто міркую як доросла людина. Не хочу втомитися ще більше в ті дні, коли сам Бог нам велів відпочивати.
Крім того, мій чоловік і є моїм єдиним радаром чистоти: кому, як не йому, вирішувати, погано я чи добре роблю свої обов’язки з прибирання у квартирі? У нього й око після роботи не замилене. То з чого б мені обтяжувати себе і слухати інших? Я так думала, поки до нас не прийшла в гості свекруха.
До цього в нас із нею не було жодних конфліктів. Тож я не особливо напружуюся внутрішньо від її приходів. Принаймні, до цього не напружувалася точно. І того дня вона була в гарному настрої. Я пригостила її тортом, заварила найкращий чай, який із чоловіком у нас був.
Загалом, зустріла маму чоловіка з усією любов’ю й увагою. І навіть якось не помітила, що це вона весь час ходила туди-сюди по квартирі. Я спершу взагалі не цікавилася цим, думала, може, вона нервує або хоче піти у відхоже місце, але потім, наступного дня, усе зрозуміла. Як саме зрозуміла?
Усе просто. Свекруха до нас завітала, без дзвінка, без попередження, з якимись пляшками засобу для чищення, рукавичками і повною впевненістю, що я її чекала. Їй абсолютно не сподобався порядок у квартирі, і вона вирішила особисто навести в нас чистоту.
Своїми силами, зі своєю побутовою хімією, а я повинна була “не відволікатися від справ і навіть не звертати на неї уваги”. Якихось півтори години, і в нашій квартирі, за її запевненнями, все повинно було засяяти, як це і має бути на свята.
Я навіть спершу не зрозуміла, подумала, що це якийсь жарт або знущання з її боку. Мовляв, свекруха вирішила показати мені, що я бруднуля і що вона зараз піде і залишить мені свій скарб, щоб я побачила, як вона для цього зауваження півміста подолала, аби я на дивані не лежала.
Але ні ж, вона справді переодяглася, натягнула на голову якусь стару косинку і взялася за роботу, а я мала просто спостерігати або, можливо, готувати, навіть не знаю. Тож немає нічого дивного в тому, що я почала активно протестувати.
Я почала кричати, злитися, хоч і намагалася не виходити з себе. Потім почала вмовляти маму чоловіка піти в кімнату, а я, так уже й бути, помию тарілку і чашку від ранкового прийому їжі. Ще її не влаштувало те, що на балконі ми склали деякі непотрібні речі заради того, щоб у кімнаті було більше місця.
Та й усе, уявіть. Більше навіть їй не було до чого причепитися, але вона мене ніби не чула. Почала шукати швабру, не знайшла її і почала бурчати, що не розуміє, як це так, що в будинку знайти швабру неможливо. Що вона хотіла з нею робити, я навіть не знаю: вдома два пилососи.
Один звичайний, а один автоматичний, який їздить сам по собі. Мабуть, уся ця “робототехніка” на її покоління не справляє жодного враження. Вже якщо мити, так тільки руками, до третіх мозолів. Тому, коли чоловік прийшов додому і побачив нас злих, що сидять по різних кутах кімнати, сильно здивувався.
Спершу вислухав мамину точку зору, потім мою. Ще цікаво, що прийшов він, несучи в оберемку живу ялинку середніх розмірів, а це, самі знаєте, хвоя по всьому будинку. Реакції свекрухи ніякої не було, хоча навіть я знаю, що потім від цих голок потрібно буде очищати всі кімнати.
Після того, як мати пішла з нашої квартири, чоловік почав голосити і сварити мене, наче в мене до цього був легкий день. Я, бачте, хамка, тому що образила літню жінку, але ж могла промовчати і продовжувати займатися своїми справами. У них у сім’ї так було завжди заведено.
Мама прибирає, тато дивиться телевізор, і це нормально, а в мене не вистачило виховання і розуміння, щоб зупинити наш конфлікт. Тобто вона прийшла в наш будинок, за який ми досі виплачуємо кредит. Я в цьому плані нічого їй не винна. Вона мене не попередила і навіть образила як господиню.
І, замість того щоб вибачитися переді мною, вона мене ще й зробила винуватою. У чому?! Ось такі ось свята. Не ситуація, а натуральний дурдом. Настрій зіпсовано, святкувати щось із чоловіком не було вже жодного бажання. Це ж треба було влаштувати таку дурну сварку саме в ці дні.
