Свекруха ридала і вибачалася, просила хоча б зрідка дозволяти на внука подивитися. І що їй скажеш?

Ніна Іванівна зненавиділа Сашку з першого погляду. За яскраву зовнішність, за гарне ім’я. За те, що синочка ростила для себе, виховувала зручного, і сама хотіла за нього заміж, а тут Олександра.

Психологічно, звичайно, заміж: щоб поруч був, все робив, вислуховував, вдавався на перший поклик. Жінок поруч теоретично допускала, хлопчикові ж потрібно, але матуся на першому місці. Доньки вона не потребувала.

Як вона орала, дізнавшись про вагітність невістки! Вона так не кричала навіть коли син її знайомив з нареченою, а вже тоді-то виступ був показовим, з викликом швидкої і імітацією нападів-непритомності.

Тепер вона орала перше, що в голову прийшло: мовляв, не наш, нагуляний. А сама розуміла: не бачити їй слухняного синочка за першим капризом. І так вже переїхали молоді подалі.

Саша не розуміла, що відбувається. Ванька маму любив, але і за неї тримався, не відпускав. Переїхав з нею на знімання, коли свекруха розвідала адресу квартири Сашки і влаштувала терор, переконував: відпустить її, заспокоїться. І намагався помирити дорогих йому жінок. Намагався створити дружині спокійні умови, з матір’ю спілкування більше не вимагав.

А свекруха начебто пішла на контакт. Передала якийсь подарунок, попросила прийти в гості, але Сашці після цих гостей кожен раз ставало погано. Тут повіриш в погану енергетику, вона відмовлялася навіть від води з рук свекрухи, викидала всі продукти, що та приносила в пологовий будинок на збереження, цуралася.

Але коли Саша повернулася додому з малюком, свекруха знову розгулялася. І нагуляний, і хворий якийсь, видно погана у невістки генетика. Вона йшла в гості якраз в той час, коли Саша могла хоч трохи поспати, щось ляпала під руку, ненароком псувала приготовлену чоловіком вечерю. А Ванька вівся на її показові стрибки тиску.

– Не буду я з нею воювати, – вирішила юна дружина, коли свекруха пішла по ворожках, – вона теж мати. Не хочеш поїхати, не хочеш її на місце поставити – твоє право. Але мені потрібно і самій вціліти, мені дитину ростити.

І поїхала, давно її звали в столицю працювати.

Свекруха святкувала перемогу, син повернувся додому. Ходив за продуктами, віддавав зарплату, вислуховував плітки і новини з серіалів. Як же вона була щаслива, Сашка-то і на аліменти не подала.

– Точно, нагуляна дитина, боїться ж судитися …

Тільки ось недовго раділа.

Син зустрічався з жінками потайки від мами, знімаючи номер в готелі. Так і підчепив хворобу, від якої лікування немає. Помітили не відразу, а потім пізно було, згорів молодий мужик.

В Саші ж швидко кар’єра йшла в гору, помітило її керівництво. Службовий роман переріс у щасливий шлюб, у синочка вже сестра з’явилася.

Стару квартиру вона не продавала, виросте син – буде йому житло. Навідувалася туди, коли мешканці змінювалися, перевірити, новим показати. Там і зустріла Ніну Іванівну. Здорово здивувалася, коли та заговорила мирно:

– Сашенька, а я тебе чекаю, чекаю …
Одягнена у все підряд, постаріла років на тридцять відразу, вона згорбилась, зсутулилася і згасла.

– Добрий день, а навіщо чекаєте? Я тут рідко буваю, подзвонили б …

Стару як прорвало.

Вона розповідала, як пoмeр Іванко, як її знайти не могли. Що залишилася вона, стара, одна зовсім, немає більше нікого, от би їй онука побачити, кровиночку. Нехай її Саша простить, познайомить з дитиною …

Ось ніби і позлорадствувати б, але зла Саша не тримала …