Свекруха, вмовляла: “Ну куди ти з двома дітьми, зачекай, може зміниться син мій”. Вона знала, свого сина і навіть переживала, що він як добре загуляє, був ще гірший, ніж його батько. Знала, що влаштувати своє життя син вже не зможе, не кожна нормальна жінка житиме з ним. Та потім зненацька все ставало на свої місця
Після того, як Олена розлучилася з чоловіком, про заміжжя більше не думала. Залишилася з двома дітьми в тридцять два роки і вирішила своє життя присвятити тільки їм. Чоловік був, якщо м’яко сказати – неспокійним, все негативне, що буває у людей, здавалося, що вмістилося в ньому. Витримавши майже дев’ять років, Олена подала на розлучення. Пройшла через сварки, образи, і наважилася на розлучення.
Свекруха, вмовляла, ну куди ти з двома дітьми, зачекай, може зміниться син мій.
Свекруха розуміла, що її син прийде жити до неї, квартира ж Олени. Вона знала, свого сина і навіть переживала, що він як добре загуляє, був ще гірший, ніж його батько. Знала, що влаштувати своє життя син вже не зможе, не кожна нормальна жінка житиме з ним.
“А мені ніхто не потрібний. Я нарешті спокійно житиму – відповідала Олена.
Життя своє присвятила Олена дітям. Дві доньки радували матір, навчалися у школі на відмінно, проблем із ними не знала, слухняні та спокійні.
Коли доньки подорослішали, вступили одна за одною вчитися в інститут, Олена зрозуміла, що жила вона недаремно, дочок виховала добрими та життєлюбними. Олена була у тому віці, коли вже досить пожила і заробила пенсію. Обидві дочки живуть у різних містах, а Олені раптом стало сумно та нудно.
І ось тут вона задумалася, а чи не знайти їй якогось спокійного чоловіка та друга по життю.
Проживши майже до шістдесяти років на самоті, у невеликому містечку, Олена почала запрошувати чоловіків до себе у квартиру.
Вирішила переглядати газети, де були оголошення про знайомства. Самотні чоловіки у віці писали, що шукають добрих жінок.
Олена спілкувалася із чоловіками по телефону, додому не запрошувала. Їй вистачало спілкування по телефону, щоб трохи зрозуміти, що являє собою чоловік.
Одного разу таки здобув її прихильність Костянтин, розмовляв чемно. Жив він у сусідньому районі. Поспілкувавшись близько місяця телефоном, він запросив її до себе в гості та пообіцяв повернути гроші за проїзд.
Подумала Олена і вирішила поїхати. Сусідам нічого не говорила, якось незручно зізнатися, що сама поїхала до чоловіка. А так сказала, що поїхала у справах. Поки їхала в автобусі, думала про чоловіка. Він зустрів її на автобусній зупинці.
“Привіт, Олено, “– підійшов до неї чоловік міцної статури.
“Привіт, Костянтине,” – вона хотіла віддати йому свою невелику, дорожню сумку в руку, але він не звернув на це уваги. Так і несла свою сумку до його дому. Вона приїхала не з порожніми руками, привезла гостинці: коробку цукерок, фрукти.
Будинок у чоловіка добротний, доглянутий, у дворі чисто. Сам він виглядав не дуже охайно, пом’ята сорочка, видно поспіхом одягнув, коли пішов зустрічати Олену, штани теж поношені, але в хаті прибрано.
Костянтин підготувався до її приїзду. Приготував тушковану картоплю, купив у магазині булочки та цукерки. Олена допомогла накрити стіл, поспілкувалися. Потім пішли прогулятися, йому хотілося показати гарні місця, річку, поля. Розповів про себе. Дружини не стало шість років тому. Єдиний син живе далеко та допомагає батькові. Надсилає періодично грошей типу компенсації за те, що дуже рідко приїжджає.
Живе Костянтин в достатку, все має, видно, що живе не на одну пенсію. Чоловік багато не говорив, навіть і на краще, вона просто насолоджувалася цією сільською тишею та запахами трав.
Повернулися додому, ще довго сиділи у дворі. Спати лягли у різних кімнатах. Вранці підвелися, попили чай.
“Я сьогодні збираюся додому, автобус іде до міста о першій годині дня, я розклад одразу подивилася. Тож додому дістануся вже ввечері”- сказала Олена.
– А може, ще залишишся? А скільки коштує квиток на автобус, – спитав Костянтин. Олена казала суму, він пішов у спальню і виніс звідти рівно стільки, скільки вона сказала. Ні гривні більше. Причому вартість квитка лише в один бік.
“Ось тобі гроші на проїзд,” – сказав він несміливо і без особливого бажання простяг руку.
Надії стало не по собі. Намагаючись здаватися ввічливою, сказала: “Та що ти, Костянтине, не треба,” – сказала вона і відвернулася до вікна.
” Ну гаразд, не треба, так не треба, “– якось поспішно відповів той і швидко засунув гроші до кишені.
Коли Олена повернулася до нього, грошей у нього в руці вже не було. Більше розмови про це не було. Вона подумала:” однією рукою дав, іншою забрав, цікаво”.
Звичайно вона не показала вигляду чоловікові, що її зачепив цей момент із грошима. Вона не жадібна, але він обіцяв сплатити їй дорогу, коли вони спілкувалися телефоном. А насправді виявилося все по-іншому. А це багато говорить про чоловіка.
Олена поїхала, Костянтин проводив на автобус, сказавши, що чекатиме дзвінка та її рішення. Жінка розчарувалася. Справа навіть не в грошах. Ненадійним виявився Костянтин, який не дотримав свого слова.
Вона зрозуміла, що знайомитися більше з жодним чоловіком не буде. Краще жити на самоті. Зателефонувала до Костянтина, і повідомила, що більше не приїде до нього, а він не став уточнювати причину.
Автор: Нінель
