Свою долю я зустріла в доволі пізньому віці. Та дорослі доньки чоловіка затіяли зі мною ворожнечу

Свою долю я зустріла в доволі пізньому віці. Та дорослі доньки чоловіка затіяли зі мною ворожнечу.

Міша пішов від дружини, з якою прожив 20 років. І через рік зустрів мене. Але всі його родичі і друзі вважали що я і є та сама розлучниця. Я нічого доводити стороннім людям не збиралася. Чоловік в 40 років сам знає, що робить. Джерело

Єдиний момент, який мене турбував – це почуття провини, яке обтяжувало Мішу. Він забирав на вихідні своїх дочок і витрачав на них нечувані суми. То куртку купить за 2 000 гривень, то ноутбук за 15 000.

«Мішо, можна питання? Я, звичайно, здогадуюся, що ти великий начальник і зарплата у тебе така, що можна багато чого собі дозволити. Але ти витрачаєш настільки великі гроші тому, що ви з дружиною звикли дітей балувати? Або через те, що ти зараз зі мною живеш?».

Міша відповів, що вони звикли до певного рівня життя. Я не стала коментувати, мовляв, 17-річним дівчатам можна щось і простіше купити. Це їхня справа.

Він намагався познайомити мене з дітьми. Дівчатка, Лера і Лєна, сиділи за столом в кафе, стиснувши губи. Хамили. Коли ми попрощалися і Міша поїхав відвозити їх додому на машині, показали мені язик.

У соціальних мережах вони робили колажі з моїми фотографіями і публікували їх на загальний огляд. Залишили мій номер під оголошенням здається квартира – в центрі міста за 1 тисячу гривень.

Телефон розривався до 12 ночі, поки я його не вимкнула. Таких дрібних капостей було дуже багато. Ця неприязнь почала мене дратувати.

У цей момент Міша відкриває туристичну фірму. Просить мене очолити міжнародний напрямок. Колишня дружина влаштовує йому скандал і ставить ультиматум: «Свою пасію прилаштував? Так і дочок влаштовуй своїх, плати їм гроші! Нехай стаж йде».

Так, ми опинилися з Лєрою і Оленою колегами.

Здавалося б, чвари між нами повинні були перетворитися у відкритий кoнфлікт. Я вечорами переглядала вакансії, розуміла, що разом ми не уживемся.

На щастя, на роботі потрібно було працювати. Банально, так? Ми вирішували проблеми наших клієнтів, шукали нових. Демонстрували один одному свої навички, перетягували канат. Конкурували. А потім щиро раділи маленьким загальним успіхам.

Міша і його дружина вкладали багато фінансових ресурсів в освіту дітей і не прогадали. Лєна і Лера аж ніяк не були poзпещеними дyрочками. Дівчата, які здалися мені ледачими принцесами, чесно відпрацьовували свою зарплату і бонуси.

Я не скупилася на похвалу, підказувала, ділилася досвідом. Сімейні стосунки відійшли на другий план. Нас поглинула сфера туризму.

Одного разу ми виявили себе сидячими за столом в ресторані, відзначали підписаний контракт з відомим п’ятизірковим готелем. Ми стали однією командою, хоча колись терпіти один одного не могли. Я і дівчатка організували свою фірму.

Ми стали тими людьми один для одного, на яких можна покластися. Вийшли на міжнародний рівень, багато літали за кордон у справах. Я хрестила сина Лери і дочку Олени. Вони стали моєю родиною.