Син навіть не спитав мене і поселив в моїй квартирі онуку з чоловіком. Тоді я вирішила подати на них до суду. Суд я виграла, але це було лише початком
Мені здавалося, що в молодості я була досить розумною, але після того, як вийшла на пенсію, зрозуміла, що мудрість приходить з часом. Чим старша людина, тим вона розумніша. Можливо, далося взнаки те, що я тепер не працюю і є більше часу на роздуми. На відміну від своїх ровесників, увесь свій вільний час я приділяю собі, а не дітям та онукам. Я вважаю, що я цього заслужила.
Скільки себе пам’ятаю, я завжди була комусь винна. Спочатку я мала допомагати батькам, потім мала добре вчитися, потім вийти заміж, догоджати чоловікові, народити дітей, доглядати їх і так далі тощо. Крім того, я мала працювати на роботі. Нині я вже на пенсії, перебуваю на заслуженому відпочинку.
Мого чоловіка давно вже немає в живих. Із сином практично не спілкуємося, у нього своя родина та своя квартира. На мою думку він не зважає. Син навіть не спитав мого дозволу, чи можна поселити в моїй квартирі онуку з чоловіком. Я вирішила зробити все згідно із законом і подала заяву до суду. І мені не соромно.
Я вважаю, що це моя квартира і саме я маю нею розпоряджатися. Саме я вирішую кому в ній жити. На старості я хочу спокою. Звичайно, на мене всі образилися. Адвокат у мене був справжній професіонал своєї справи. Суд ми виграли.
Внучка з чоловіком пішли винаймати житло. Щоб мені було спокійніше, я вирішила змінити замок на вхідних дверях . Коли мене не стане, тоді вони можуть жити у цій квартирі. Але поки я жива, то насолоджуватимуся на повну. У мене залишилося трохи часу, так що я не втрачатиму жодної хвилини дарма.
Я вважаю, що старість нам дана для того, щоб насолоджуватися життям. Годі вже думати про інших, я і так все життя їх ублажала. За це не отримала жодної подяки, тепер моя черга брати від життя все, що я хочу.
