“Тату, і як я тебе відразу не впізнав?!” Неймовірна історія про двох малюків, що вuжuвали як могли: У холодному будиночку вuбuте вікно, яке трирічний Максимко затuкав речами, щоб не дуло. Ні подушок, ні штор, ні продуктів
У холодному будиночку вибuтe вікно, яке трирічний Максим затикав речами, щоб не дуло. Ні подушок, ні штор, ні продуктів.
Трирічний Максим і дворічний Дімка жили в одному з сіл. Тата вони ніколи не бачили.
Втім, і маму теж бачили нечасто — жінка залишала синів одних, тікаючи на «свіданку» до чергового кавалера. Якось раз сусідка помітила, що надто довго не видно біля будинку матусі, і зателефонувала в поліцію.
На виклик приїхала група, в складі якої, крім співробітника у справах неповнолітніх, був і працівник поліції Сергій.
— Коли ми зайшли в будинок, серце стислося, — згадує Сергій. — Я побачив багато чого, але щоб таке і в наші дні! У холодному будиночку вибuтe вікно, яке трирічний Максим затикав речами, щоб не дуло. Ні подушок, ні штор, ні продуктів.
Старший з хлопців, Максимко, економив єдину булку, що у них з братом була: давав Дімі трохи погризти хлібця, а потім ховав буханець — не знав, скільки їм доведеться сидіти одним.
Щоб зігріти братика, загорнув його в матраци. У мене в голові відразу промайнуло — «заберу їх», а вголос запитав: «Поїдете до мене?»
Але вони тоді злякалися. І тут Максимко, почувши розповідь, як закричить: «Тато, і як я тебе зразу не впізнав?!»
— У мене біжать мурашки, і сльози навертаються, тут неможливо залишитися байдужим, — досі хвилюючись, затинається Сергій.
Виявилося, що брати просиділи в холодному будинку шість днів. Якби не пильність сусідки, невідомо, врятували б їх чи ні. Хлопчаків одразу відвезли в лiкарню: підлiкувати, відмити і, звичайно, нагодувати.
Сергій ж зателефонував дружині Олені і, захлинаючись, розказав про малюків. На ранок вони вже разом поїхали провідати хлопців в лiкарню, набравши фруктів та іграшок.
— Я відразу зрозуміла, що це серйозно, як тільки Сергій подзвонив, — каже Олена. — Нашому маленькому синові тоді тільки рік виповнився. І, прийшовши додому, чоловік просто місця собі не знаходив. Сидить, мовчить, сам в своїх думках.
«Давай їх заберемо, Олено!» — це вже і не обговорювалося.
Подружжя відразу накупили дітлахам одягу, так як у них зовсім нічого не було. Олена з однорічною дитиною на руках, обійшла всі кабінети і відстояла не одну чергу, щоб зібрати всі папірці на усиновлення.
Мамою і татом Сергія та Оленку дітлахи стали називати ще в лiкарні.
Зараз Максиму 5 років, Дімі — 4. Макс міркує як дорослий. І копіює тата Сергія.
— Побачить квіточку, тут же зірве і несе мені, — сміється Олена. — Стільчик принесе і поставить поряд, щоб сіла і відпочила, дбає, щоб пообідала вчасно.
Каже: «Знаєш, мамо, я буду як наш тато. У мене буде велика сім’я, дім і я ніколи не кину своїх дітей!»
