Тепер я все частіше думаю про те, що розлучитися зі своєю дружиною.
Мені нещодавно виповнилося 60 років. Дружина від мене молодша всього на три роки, син наш давно одружився та створив свою сім’ю. Пригадую, що коли син переїхав, у нас чомусь з’явилося якесь незрозуміле відчуття втрати. Я гадав, що ми тепер будемо мати час на те, щоб побути удвох та знову запалити вогник між нами. Я запропонував своїй дружині купити невеличкий будиночок зі містом, там оселитися та насолоджуватися життям, але вона у мене міська пані, переїжджати не захотіла.
Звичайно, що дачу купити вона не забороняла, говорила мені, що буде приїжджати туди влітку. Але на жаль, не так сталося, як я очікував. Господарство та город у неї викликали лише роздратування.
Все літо вона майже не виходила з будинку, лише переглядала серіали та різноманітні шоу. Допомагати мені вона теж не особливо хотіла, повторювала, що приїхала сюди відпочити Ось так ми й перестали спілкуватися…
На вулиці стояла осінь, ми повернулися з дружиною назад в місто. Тут я не знаходив собі місця, якась туга охопила мене. Дружина туди їздити більше не хотіла, я не звинувачую її, у неї тут подруги та комфорт. Звичайно, що я вмовляв її поїхати зі мною та пожити ще трішки там, все-таки природа та свіже повітря…
Не витримавши мого похмурого настрою, одного разу вона крикнула: «Сам їдь і живи там скільки влізе». Ну я зібрав речі і поїхав. Дружина телефонувала мені, але так і жодного разу не навідалася. Мені тут було дуже затишно, я ніколи раніше не міг подумати, що моя душа буде радіти.
І ось, я влюбився…
Поряд з нами живе красива сусідка, жінка 50 років, вона давно втратила чоловіка. Відчув, що закохався в неї як хлопчисько. З нею можна поговорити, посміятися і навіть помовчати. При цьому, як чоловіка вона мене відкинула, бо я одружений. Це мені ще більше в ній сподобалося. Вона завжди рада була допомогти мені, часто готувала їсти. Я ніколи не залишав її без уваги — дарував лісові квіти та різноманітні подарунки. Декілька разів говорив їй про свої наміри, але у відповідь чув лише відмову.
Пройшло вже два роки, додому я так і не повернувся. З дружиною ми майже не зідзвонюємося, стали один одному чужими. З сусідкою намагаємося не попадати на очі іншим жителям села, чутки тут розлітаються дуже швидко.
Тепер я все частіше думаю про те, що розлучитися зі своєю дружиною. Я вважаю, що моя дружина навіть не буде заперечувати, тим більше, що почуттів у мене взагалі до неї немає.
Звичайно, я трішки боюся осуду оточуючих. У нас з дружиною спільні друзі, і я боюся, що вони від мене відмовляться через розлучення. Не хочу через це все втратити довіру та повагу сина. А також, дуже боюся, що і у сусідки в селі розпочнуться проблеми. Охрестять її селяни розлучницею і життя їй тут точно не буде.
Я боюся зробити помилку. А якщо я розведуся, а потім після цього зовсім не буду щасливим? Але з іншого боку, дуже хочеться провести свою старість з коханою жінкою…
