Тримаймося! Перемога буде за нами!
Сьогодні була в спеціалізованій аптеці, за ліками по спецрецептах.
В приміщенні був я і старенька бабуся, років десь так під 85. Поки їй робили ліки, розговорилися.
Вона розповіла, як будучи маленькою дівчинкою, їли весною траву, коли ховалися від обстрілів, як зігрівалися взимку в підвалах, розпалюючи невеличкий вогонь з пучків зібраної з поля соломи.
Як могла, старався переконати її, що їй ще жити і жити… і що скоро все закінчиться, і буде мир.
Коли принесли її ліки, я розрахувалася за неї, а на її старенькі очі виступили сльози. Потім вона почала просити, щоб я забрала гроші, що вона сама оплатить ліки… але ми з нею домовилися, що коли закінчиться це все, ми зустрінемося, і вона віддасть мені гроші.
І тоді мене вразила її друга фраза: “Тепер я мушу жити”.
Друзі, знаю, що зараз всім важко, особливо психологічно… але де б ви не були, чим би не займались, підтримуйте один одного, і неважливо, знайомі ви, чи бачитесь вперше.
Не знаю, чи зустріну я цю бабусю ще колись, але я щиро вдячна їй за її слова.
