Це не може бути збігом » — подумав Роман, коли всі знаки вказували йому, що іконка принесена мамою і справді була особливою
Петро не вірив у силу іконок. Тому, коли його мама, Дарина Петрівна принесла іконку і прилаштувала її на косяк вхідних дверей його нової квартири, він лише посміхнувся. — Мені так спокійніше буде. Іконка не дасть нікому з поганими думками входити у ваш будинок, — сказала вона. Петро нічого не заперечив вголос, але подумав: «нехай стоїть. Аби мамі було спокійніше». Минув рік.
За цей час молоді народили хлопчика Максимка — спокійного, здорового богатиря. Мама Петра могла приходити на допомогу тільки у вихідні, так як працювала. А ось його теща, хоч і не працювала, але практично не приходила до дочки. Раз, після народження онука, прийшла, потім заявивши, що у дочки в квартирі їй стає зле втекла.
Відтоді лише зрідка забігала хвилин на десять-п’ятнадцять. Але Максимко зовсім не вере дував, не плакав, тільки їв і спав. Тому Людмила не потребувала допомоги мам. Сама справлялася. Коли Максимку виповнилося півроку, сусіди затіяли ремонт. Цілий тиждень будинок стрясався від їх перфоратора. Одного разу до них прийшла мама Людмили і раптом заявила. — Як у вас тут стало добре! Дайка мені онука. Ох, ти ж мій богатир! Ну тепер бабуся буде тебе частіше відвідувати! І вона своє слово стримала, стала приходити до них мало не щодня. А ось Петро відчув зміну в сім’ї: дружина стала чіплятися до нього через дрібниці, влаштовувати сварки, син став вередувати, плакати, нервувати часом без жодного приводу.
Петро поділився з матір’ю своєю тривогою.
— Перевір, іконка на місці?
— Немає її, — відповів, перевіривши син.
— Купи таку ж і постав туди ж. — Але мам…
— Я сказала, а тобі вирішувати.
Петро купив іконку, приніс, поставив. Наступного дня, йому на роботу зателефонувала дружина. — Ром, мама тільки увійшла, як відразу ж відчула себе погано і пішла.
— А як там Максимко?
— Поїв, грає зі своїми іграшками. Ніяких примх. І ще, Петре, приходь сьогодні раніше. Я за тобою скучила… Петро відклав телефон, відкинувся в кріслі. «Це не може бути збігом! Треба подякувати мамі»…
