– Ти не жадібна! Тому мусиш віддати свою квартиру моїй дочці! – заявила мені тітка чоловіка

Я – Олена. Ми з чоловіком разом вже 10 років. Живемо у квартирі його матері Віталії та виховуємо дочку. Якось рідна сестра свекрухи заявилася у нашу квартиру і почала ставити умови. Але ми не збиралися її слухати.

Ми з Артуром познайомилися, коли закінчували інститути. На той момент я жила в однокімнатній квартирі, що дісталася мені від бабусі. Ми одружилися і я завагітніла. Моя мати жила далеко. З дитиною допомагала свекруха.

Наші з нею стосунки одразу добре складалися. Ми поважали одна одну, ніколи не дозволяли собі сваритися і радилися як рідні мати й дочка. Через кілька років вона пішла на пенсію.

Віталія жила з мамою. Невдовзі та тяжко захворіла і потребувала постійного догляду. Її молодша сестра Оксана навіть ні разу не навідала матір. Тільки дзвонила до свекрухи й питала чи вона ще жива. Та і здоров’я Віталії почало підводити.

Ми з чоловіком вирішили, що свекрусі потрібно допомогти й переїхали до неї. А мою квартиру почали здавати в оренду.

Свекруха не відходила від мами й всіляко намагалася її втішити. Але недуга перемогла. Її трикімнатну квартиру вона заповіла Віталії. А іншу однокімнатку Оксані та її дочці.

Так ми стали жити разом. Отримані гроші з оренди я віддавала свекрусі, бо її пенсія по інвалідності все одно була маленькою. А вона допомагала мені з дочкою. Забирала її зі школи, годувала й зробила з нею уроки.

Так вона не почувалася самотньою і нам було трохи легше.

Та потім стався якийсь казус. Подзвонила до свекрухи Оксана і заявила, що має серйозно з нею поговорити. Щоб вона ставила чайник, бо розмова буде довгою.

На порозі стояла Оксана, її дочка на 8 місяці вагітності й зять. Закипів чайник, усім зробили чай, виклали на тарілку печиво і стали розмовляти.

– Ну, якщо одразу до суті, то я прийшла до тебе з невеликим проханням. – лагідно почала Оксана.

– Яким?

– Ти бачиш, що моя дочка вагітна. Треба її пожаліти. Так-от. Ми подумали, що буде правильно, якщо ви уступите нам вашу квартиру. З зятем і дитино в нашій однокімнатній  буде тісно. А твоя невістка нехай повертається на свою квартиру, а ти можеш переїхати на мою. Звісно ще доведеться підготувати усі документи. То що, ти згідна?

– Ти що собі придумала?  – занервувала свекруха. – Мама мені передала цю квартиру і я вважаю, що цілком заслужено! Ти хоч один раз подала їй склянку води, коли вона лежала тут хворою? А тепер квартиру хочеш загарбати? Не дочекаєшся!

– Так вам же є де жити. Ти що не можеш пожаліти мою дочку? Вона скоро народжуватиме! Змилуйся!

– Це твої проблеми! Треба було думати раніше! Допивайте чай і йдіть!

Тоді вони ще довго скандалили. Такою сердитою я свекруху ніколи не бачила. Але ж вона мала рацію!

Наступного дня біля під’їзду мене перехопила Оксана:

– Слухай, Олено! Я знаю, яка моя сестра нечесна! Ти сама вчора переконалася, але ж ти не така! Ти добра, не жадібна! Ти мусиш свою квартиру віддати моїй дочці!  Вона ж вагітна. Скоро Віталія помре через своє серце і вам дістанеться квартира! А твоя тобі й так не потрібна! Віддаси? – заявила жінка.

– Нічого не збираюся віддавати! До побачення! – я обернулася і чула, як мені у спину летять її прокльони.

Мені було так дивно! Чому в одній родині настільки різні дочки? Свекруха завжди добра, привітна і любить допомагати. А Оксана лише шукає вигоду і хамить. І ще сміє заявляти, що ми їй щось винні!

Як так можна? Що б ви відповіли Оксані?

Напишіть нам в коментарях