– У 44 роки я дізналася, що вaгiтна. Дла мене це був шoк, я мала двох дорослих дітей, які жили окремо. Вирішила порадитися з дочкою. Після її відповіді, я проплакала всю ніч

У мене двоє самостійних дітей, які давно живуть окремо від мене. Вони подорослішали, зустріли своїх суджених. У кожного з них свої гніздечка і своє життя. У моєму особистому житті п’ять років тому теж відбулися різкі зміни – ми розлучилися з чоловіком. З роботою поки теж проблема. Син і дочка, звичайно ж, відвідують мене, але не так часто, як би мені хотілося. Іноді я дуже страждаю від самотності.

Тому я і не відмовлялася від уваги «приємного в усіх відношеннях», але, як виявилося, несерйозного чоловіка. І ось результат – я вaгітна. Зробити aбoрт? Ні, на це я не змогла зважитися, хоча і народжувати в 44 роки дуже страшно і проблематично. Майбутній батько нічого не хоче чути про дитину, і я припинила з ним усі стосунки.

Я віддаю собі звіт, що пізня вaгітність загрожує не тільки ускладненнями під час пoлогів – раптом не зможу виносити плiд і вaгітність перерветься, а й розумію також, що для малюка я буду «вікової мамою». Але він же буде жити! А я сподіваюся, що зможу допомогти йому у всьому. Він скрасить мо. самотність і буде посміхатися поруч зі мною. Сірі будні зникнуть, і я буду знову комусь потрібною.

Мене лякає дуже необхідний в моєму становищі візит до лікаря. Уже місяць я ніяк не запишуся на прийом. Боюся, що лікар почне відмовляти від пoлогів, виявить якісь пaтології або засудить безбатьківську вaгітність. Ніяк не можу зважитися поговорити з дочкою і сином. Як вони поставляться до перспективи появи у них меншого братика або сестрички? Яке ж рішення буде правильним? Не можна тягнути, потрібно обдумати всі «за» і проти ».

Найбільший аргумент «проти» – моя невпевненість в тому, що у віці після сорока років самотня жінка зможе дати дитині все необхідне для її нормального розвитку. Виростити дитину здоровою, оточити її любов’ю – це звичайно багато, але швидше за все недостатньо в наш дуже жорстокий і жорсткий час. І до того ж, не знаю найголовнішого – коли я влаштуюся на роботу, як я зможу прогодувати і забезпечити малюка.

Я не хочу відмовлятися від вaгітності, але думки про вік, про ускладнення, про те, що дитина може народитися з відхиленнями все більше турбують мене.

Вчора я, нарешті, зателефонувала доньці і все їй розповіла. Її слова про те, що найбільша перешкода для народження малюка – це мій вік і моє, не таке вже й міцне, здоров’я все-таки переконали мене відмовитися від вaгiтності. Я зроблю aбoрт. Я ніколи не дізнаюся який він – мій малюк. Це рве мені серце!