У будь-якого прощення є кінець.
Арабська мудрість говорить:
“Ви будете прощати близьку людину, поки не зненавидите її”.
Я тільки недавно прочитала цю фразу і зрозуміла, що в нескінченному прощенні немає виходу на світ, немає результату у вигляді відполірованих до ідеального стану відносин. Є тільки морок, темрява, глухий кут і сморід.
Тобі плюють в душу і б’ють в спину, а ти прощаєш і прощаєш.
Не треба так. Треба віддалятися. І йти. Навіть від найближчих.
Але висновок один: потрібно уникати будь-якої кабальної залежності від інших: моральної, фінансової, фізичної. Потрібно залишати собі простір для маневрів, інакше не залишиться нічого іншого, як прощати людині те, що їй пробачити не можна…
