У нас син один довгожданий і дуже любимий. Ми із чоловіком життя поклали на його виховання, дали усе найкраще. Тож коли він одружуватись зі своєю Ліною надумав. ми грошей на весілля шкодувати не стали. Хто ж знав, що у день свята почуємо таке

У нас син один довгожданий і дуже любимий. Ми із чоловіком життя поклали на його виховання, дали усе найкраще. Тож коли він одружуватись зі своєю Ліною надумав. ми грошей на весілля шкодувати не стали. Хто ж знав, що у день свята почуємо таке.

Наш син єдиний восьмий рік із Ліною своєю жив уже. Ми спочатку самого думали, що то в них не серйозно, ну мало що, їм же тоді і двадцяти не було обом, але за ці роки зрозуміли, що то таки напевне доля.

І все добре у них було, якби ж не одне “але”. Ліна не хотіла заміж за Дмитра нашого іти. От тільки мову за весілля заведем, а вона очі під лоба і на іншу тему переводить. Ну поки ще спочатку так жили, то хай собі, а як ми дізнались про те, що скоро поповнення у сім’ї нашій буде, то вже ми за тему весілля серйозно узялись.

Ну як так? Єдиний син у сім’ї і не відгуляти такої події. та й родичам і знайомим нам у очі буде соромно поглянути. Ну правда, як так: син оженився тишком нишком?

Ліна одразу проти була, сказала, що ніколи не мріяла про сукню білу, та й самопочуття у неї не таке, аби для фото щасливе обличчя робити:

— Я не розумію чому маю цілий день ходити павою у незручній сукні і посміхатись тим, кого бачила востаннє п’ять років тому? Давайте ми розпишемось, посидимо родино в ресторані тихо і спокійно. Ото буде радість і щастя. А оце витрачання грошей на вітер? Ну для кого і для чого? Одна сукня буде більше п’яти тисяч коштувати, я вже не кажу про їжу в ресторані для гостей.

Але ми зі сватами побалакали і про все домовились. Готувались до весілля, ніби все нормально ж було. Ото лиш коли наречену одягали, то мороку мали. Все їй було не таке: тиснуло, надто прилягало, або напаки було зашироке. Ледь я вмовила її узяти ошатну сукню, яка їй неймовірно личила. “Най буде, як вам треба”. ото і вся дяка мені за те. що двадцять тисяч на касі за те плаття віддала.

Уявіть наше здивування, коли у день весілля наречена повідомила, що їй зле і вона ніякого весілля не хоче. Ми отетеріли просто. Готей повен дім, ще білше приїде уже в ресторан, тамада тупцює, а нареченої не буде?

Поїхали ми до сватів, а вони лиш руками розводять. Ось. мовляв, сукня. туфлі і вельон, а Ліни і сліду. Ледь син з нею зідзвонився. Довго вони розмовляли, погодилась вона тільки на те, аби бути присутньою на вінчанні і під час розпису. А далі ні. ну от тільки уявіть мої почуття і стан у той день.

Таки прийшла вона у своїх звичних джинсах кросівках і сверті на три розміри більшому. Мій Дмитро також переодягнувся, стояли перед камерою ніби не наречені, а так. з вулиці зайшли. Розписались, повінчались і попрощавшись із гостями поїхали до себе удвох.

Ну, ми таки людей повезли в ресторан, гарно й погуляли, багато тостів говорили, добрих слів. Але видно були що всі здивовані і напружені. Навіть торт отой дорогезний ми не різали, як було заплановано на терасі при гостях, а десь там у закутку на кухні і по тарілках.

І знаєте, через три дні невістка поводила себе так, ніби нічого і не трапилось. Розмовляє з нами, не соромиться в очі поглянути. Навіть не згадують вони про той випадок, ніби й не було нічого, наснилось мені, чи як?

Звісно. я все вимовила їм обом, аж тут син мені:

— Ви нас запитували, мамо? Хотіли весілля – отримали, які до нас питання? А розмовляти з нами у такому тоні більше не дозволю. Або ми спілкуємось нормально, або взагалі ніяк.

Тобто я повинна була мовчати? Дивитись на неї, знати що вона накоїла і мовчати.

ну не хотіла ти того весілля. але хоча б із поваги до нас. батьків твого чоловіка, не могла пограти роль?

Ну от скажіть, хіба я так багато просила? Невже так складно бути людиною і поступитись?

От ви б змогли таке втнути знаючи скільки грошей вкладено?

11,10,2023