В Ані було залізне терпіння, адже три роки вона терпіла зауваження і критику від свекрухи, але все ж поставила її на місце
Каріна Петрівна завжди попереджала сина про свій приїзд. А зненацька приїжджала до нього в гості лише тоді, коли його не було вдома. І приїжджала тільки для того, щоб (поки його немає) знайти в квартирі якісь недоліки і висловити невістці своє невдоволення.
Ці раптові візити свекрухи, звичайно, сильно втомлювали і дратували Аню. А Каріна Петрівна чудово усвідомлювала, що своєю такою поведінкою вона псує життя невістки. Чудово усвідомлювала! Але зупинятись не збиралася.
Чи розуміла Каріна Петрівна, до чого це може привести? Звісно, розуміла. Але продовжувала так чинити. Тому що хотіла вивести Аню із себе. Чекала, що, зрештою, невістка не витримає і скаже у відповідь якусь гидоту.
І завдяки цьому, на думку Каріни Петрівни, можна буде посварити сина з невісткою і змусити їх розлучитися.
«Син дізнається, що його дружина образила мене, — думала Каріна Петрівна, — і стане на мій бік».
Чому Каріні Петрівні треба було розвести двох людей, які люблять один одного? З ревнощів, звичайно. Тільки з ревнощів. Каріна Петрівна не могла припустити, що її син любить, крім неї ще когось. А те, що Віктор та Аня люблять один одного, Каріна Петрівна одразу зрозуміла.
Але все йшло не так, як планувала Каріна Петрівна. Аня залишалася спокійною і не відповідала свекрусі тим самим. І ось цей самий спокій невістки, який та виявляла у будь-яких ситуаціях, і дратував свекруху найбільше.
«Таке враження, — злісно думала щоразу Каріна Петрівна, коли приїжджала в гості і робила чи говорила якусь гидоту невістці, — що вислуховувати мої докори на свою адресу та зауваження з різних приводів — це вже стало нормою для неї. Інша на її місці давно б не витримала і сказала б мені все, що думає. А ця мовчить. Мовчить і все. І лише головою киває. Наче на зло мені».
Каріна Петрівна хотіла навіть синові поскаржитися. Але вчасно схаменулась.
“Що я йому скажу? – подумала вона. — Що Аня зі мною сваритись не хоче, коли я її спеціально провокую? Боюся, він не зрозуміє”.
От і виходило, що минуло вже три роки, як Аня та Віктор були разом, і за весь цей час вони ще жодного разу не посварилися. І це при тому, що Каріна Петрівна дуже старалася. Майже кожного тижня несподівано в гості навідувалася. Все дарма.
Але Каріна Петрівна не здавалася. Вона вірила у успіх. Сподівалася, що рано чи пізно дістане свою невістку. А Аня розуміла настрій свекрухи, тримала себе в руках і думала, як урятувати ситуацію.
І нарешті придумала!
Аня вирішила пожартувати з свекрухи, коли та вкотре несподівано приїде в гості.
«І чого я чекала? — радісно думала Аня, коли зрозуміла, що робити. — Давно треба було так зробити».
І якщо раніше Аня мало не щодня зі страхом чекала свекруху в гості, то тепер вона чекала на її раптову появу з радісним нетерпінням.
– Ну і? — суворо запитала Каріна Петрівна, заходячи до квартири, оглядаючись і уважно вдивляючись у кожну дрібницю. – Як ви тут? Все добре?
Свекруха хотіла почути у відповідь звичне все чудово і після цього піти дивитися порядок в квартирі, всюди засовуючи свій ніс і роблячи Ані зауваження. Але! Нічого такого вона не почула. Навпаки. Вона почула те, чого найменше очікувала почути.
— Все погано, — відповіла Аня.
Перше, що подумала Каріна Петрівна, що з сином сталася якась неприємність.
— Щось із Віктором?! — злякано вигукнула вона.
— Ні, — відповіла Аня, — з ним все дуже добре. Проблема у мені.
– В тобі?
— А в кому ще? У мені, звісно.
– І що це за проблема?
— Я — погана дружина, — зітхнувши, промовила Аня.
Свекруха зловтішно посміхнулася.
– Ти тільки зараз це зрозуміла? Чи не запізно?
— Краще пізно, ніж ніколи, — відповіла Аня. — І зрозумівши це, я вирішила піти від вашого сина. Не перебивайте. Він ні в чому не винний. Винна я. І лише я. Тому що він бездоганний. А я… Я погана. Весь цей час ви, Каріна Петрівна, правильно робили мені зауваження і лаяли мене. Та я не слухала. І ось тепер до мене нарешті дійшло.
Те, що почула Каріна Петрівна, було для неї дуже несподіваним, і вона не знала, що сказати.І взагалі не розуміла, що відбувається.
– І що ж до тебе дійшло? — насилу видавила з себе свекруха.
— Ну, я ж кажу, — відповіла Аня. — Що ви маєте рацію. Ваш син гідний найкращого.
«Припустимо, — подумала свекруха. — Припустимо, мій син справді вартий найкращого. А далі що? Нічого не розумію. На мою думку, вона щось задумала. Не зрозумію, що, але якусь пакість — це точно. І зараз треба бути дуже уважною. Гранично!»
— Це, звичайно, добре, що ти сама так вирішила, — відповіла Каріна Петрівна, коли знайшла сили сказати хоч щось. – А Віктор знає?
– Ні. Я ще нічого не сказала. І не збираюсь.
– Тобто?
— Про це скажете йому ви!
– Я?
— Ви, Каріна Петрівна.
– Чому я?
– А хто ж ще. Більше нема кому.
— Я із задоволенням, але…
«Нічого не розумію, — думала свекруха, — це якийсь абсурд. Так не робиться. Дружини так не йдуть. Вони йдуть, але… Не так! По іншому”.
– Я не розумію! — вигукнула Каріна Петрівна. — Що мені мені сказати?
– Як що сказати? — щиро здивувалася Аня. – Правду, звичайно! Що ще!
– Яку ще правду? Про що ти?
— Яку? Хіба ви забули?
– Забула, що?
— Ну, що зазвичай ви мені кажете, коли несподівано приходите у гості? Забули, чи що?
– Ах, цю правду.
– Ну так. А що є ще якась інша правда?
— Іншої немає, — злякано й розгублено відповіла Каріна Петрівна.
— Ну ось, — спокійно сказала Аня. — Тому ви й скажете своєму синові всю цю правду. А я пішла.
– Куди пішла? — злякалася свекруха.
— Ну, а куди йдуть деякі жінки у таких випадках, Каріна Петрівна? Невже не знаєте?
– Гадки не маю. А куди йдуть? В таких випадках.
Аня подивилася кудись у далечінь і тихо промовила:
— Туди, звідки не повертаються.
Вона показала на величезну валізу, що стояла в кутку передпокою.
— Уявляєте, — сказала Аня і сумно посміхнулася, — я така смішна. Нащось речі свої зібрала. Ціла валіза барахла. А потім згадала, куди йду. Навіщо мені там речі? Правильно?
«Мамо люба, — подумала Каріна Петрівна. — От тільки цього мені зараз і не вистачало на повне щастя. Вона, бачите, нарешті зрозуміла, що погана дружина; піде туди, звідки не повертаються, а мені розхльобувати? Речі їй не потрібні. А я? Одна маю за все віддуватись? Так чи що? А що я синові скажу?»
— Я спеціально на вас чекала, — продовжувала Аня. — Спершу хотіла просто піти і навіть записку не залишати. А потім подумала та зрозуміла, що це неправильно. Віктор мене почне шукати. А чого мене шукати? Адже ви розумієте. І зовсім інша річ, якщо ви йому все поясните. Правильно? Ви ж йому поясните?
– Поясню що?
— Ну чому я пішла туди, звідки не повертаються, — відповіла Аня і показала рукою кудись нагору. — Щоб мене не шукав. Не марнував свого часу. Дочекайтесь його і все поясніть. А я пішла. Прощайте.
– Ні! — закричала свекруха. — Почекай! Я згадала! Мені треба терміново піти! І сьогодні я ніяк не можу на нього чекати і щось там йому пояснювати. За всього бажання. Вибач.
Аня зробила здивоване обличчя і подивилася на свекруху широко розплющеними очима.
— Як не можете? — спитала вона. – Та що ж Ви робите зі мною?
– Так вийшло. Не можу й усе. Справи у мене.
— А як тоді? А що ж тепер робити?
– Не знаю що робити. Але сьогодні маю інші плани.
— Пропонуєте ще раз відкласти? — наївно поцікавилася Аня.
— Саме так, — охоче погодилася свекруха. — Давай ще раз відкладемо.
– Ну, давайте. Хотілося, звісно, сьогодні, але… якщо ви сьогодні не можете…
— Сьогодні не можу. За всього бажання. Хотіла б. З радістю. Але. На жаль. Ніяк. Віриш?
– Вірю.
— От і розумниця. Я пішла. Всього найкращого. Віктору привіт.
— А коли ви прийдете? Завтра прийдете?
— Не знаю, не знаю, — відповіла Каріна Петрівна, підходячи до дверей і збираючись вийти з помешкання. – Не впевнена. Завтра в мене також багато справ. І післязавтра. Весь тиждень зайнята. Я зателефоную.
З цими словами свекруха вибігла з квартири і, не викликаючи ліфта, побігла вниз сходами.
— Ви без дзвінка приходьте, без попередження, — кричала їй Аня. – Чого там. Я будь-якої миті готова. Мені й збирати нічого не треба. Я буду чекати!
Це було останнє, що почула Каріна Петрівна, вибігаючи з під’їзду.
Приблизно через місяць Віктор звернув увагу, що мама давно не приїжджала в гості. Він подзвонив їй та поцікавився, коли вона приїде. Каріна Петрівна відповіла, що зараз дуже зайнята і їй нема коли по гостях вештатися.
