В чоловіка позаду 2 невдалі шлюби. Жінки самі йшли від нього, а пояснювали все тим, що покохали кращого.
В чоловіка позаду 2 невдалі шлюби. Жінки самі йшли від нього, а пояснювали все тим, що покохали кращого. Хоча і з тими “кращими” жодна з них так і не зав’язала тривалих стосунків. Добре, що хоч Ірина подарила йому сина. Навіть рідна дитина не втримала жінку, щоб створити сімейне вогнище. Завдяки Андрійку, чоловік почувався не так самотньо у свої сорок років.
Орест панічно став боятися жінок і тримався від них подалі. Не раз запитував себе: чи то життя заставило його бути таким недовірливим, чи дійсно доля така, що підносить йому не тих жінок? Одне знав напевне, що на довгі ноги і короткі спідниці більше ніколи не поведеться.
– Тату, я хочу, щоб няня була моєю мамою, а ще я хочу стати старшим братиком, – сказав якось чотирирічний Андрійко татові, який повернувся з роботи пізнього вечора.
Саме тоді слова малого заставили чоловіка розкрити очі і побачити тиху, скромну і милу дівчину, яка з часу появи сина працювала у його домі.
Олеся була сиротою. По закінченні школи провчилася на курсах швачок і у вільний від роботи у Ореста час, шила вдома. Її однокімнатна квартира, яку залишила тітка для своєї племінниці, була більш схожа на майстерню. Роботи у Олесі вистачало, адже вона любила свою справу і не лінувалася. Вперто йшла до своєї мрії: дуже хотіла відкрити власне ательє. Бувало не раз, що й ночами кроїла та шила. Збирала дівчина копійку до копійки, бо ж мусила сама про себе дбати.
… Не знав Орест, як підступитися до Олесі, щоб не наполохати і так закриту у собі дівчину. Він не проявляв надмірної уваги, бо та так шарілася, що й йому ставало не по собі. Запросив якось на свято Олесю до зоопарку, мовляв, сам не справиться із малим і йому на деякий час потрібно буде відлучитися у справах. Погодилася. Тоді відвідувачі зоопарку бачили у них щасливе подружжя, а Орест зрозумів, що закохався.
Таких почуттів у його серці не було раніше. Він світився від щастя. Хотілося вернути гори, літати, або ще Бог зна, що творити…
– Виходь за мене, Олесю, – якось усе-таки одного дня наважився і запропонував Орест. – Обіцяю усе життя, скільки мені дано Богом, турбуватися про тебе, любити тебе, оберігати і кожен твій день наповнювати щастям, ласкою та турботою. Ти моє життя!
Олеся відповіла “ТАК” і ні разу в житті не пошкодувала про свій вибір. Орест, який у минулому пережив не одну подружню зраду, леліяв свою кохану, цінував кожен прожитий із нею день. І збулися ще дві заповітні мрії – народився для Андрійка братик, а Олеся відкрила своє, таке омріяне ательє.
